КМГФПББ
Агентство арбітражних керуючих
Агентство з питань податкового захисту

ХАБІБУЛЛІН ВАДИМ МОНЕВ’ЯРОВИЧ

 

 

 

Вадим Хабібуллін ® www.KHABIBULLIN.kiev.ua
Вадим Монев'ярович Хабібуллін
Київ, Святошинський район
адвокат, правозахисник, громадський діяч, політик
Хабибуллин Вадим Монэвярович

 

(укр.)

Вадим Хабібуллін ® KHABIBULLIN.kiev.ua, Київ, Святошинський р-н. Щиро вітаю Вас! Наперед Вам щиро вдячний, що завітали та запевняю Вас, що будь-яка інформація, посада чи будь-які проекти - адвокатські, правозахисні, громадські чи політичні використовуватимуться для Вас та заради Вас, заради людей, а також Святошинського району Києва. Щиро сподіваюся, що викладена інформація, публікації та я особисто зможемо виявитися Вам корисними. Ви можете на мене розраховувати. З великою повагою і вдячністю. Завжди Ваш, Вадим Хабібуллін ® KHABIBULLIN.kiev.ua, Київ, Святошинський район

 

 

(рус.)

Вадим Хабибуллин ® KHABIBULLIN.kiev.ua, Киев, Святошинский район. Искренне приветствую Вас! Заранее Вам искренне признателен, что посетили и уверяю Вас, что любая информация, должность или любые проекты - адвокатские, правозащитные, общественные или политические будут использованы для Вас и ради Вас, ради людей, а также Святошинского р-на Киева. Искренне надеюсь, что изложенная информация, публикации и я лично сможем оказаться Вам полезными. Вы можете на меня расчитывать. С огромным уважением и благодарностью. Всегда Ваш, Вадим Хабибуллин ® KHABIBULLIN.kiev.ua, Киев, Святошинский район

 

 

Вадим Хабібуллін ® KHABIBULLIN.kiev.ua, Київ, Святошинський р-н. ОСВІТА: Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого, юрист. Київський національний економічний університет, магістр банківської справи. Київський національний університет внутрішніх справ, магістр права… ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ: адвокат, голова "Київської обласної колегії адвокатів | ADVOKAT-OBLASTI.kiev.ua", партнер "Агентство з питань боргів та банкрутства | DEBTS.com.ua". ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ: правозахисник, громадський діяч, голова громадської організації «Київська міська гільдія фахівців питань боргів банкрутства», член Громадської ради, обраний 2011-2013: при центральному органі виконавчої влади - при Міністерстві юстиції України; при місцевому органі виконавчої влади - при виконавчому органі Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації); при центральному органі виконавчої влади - при Пенсійному фонді України; при центральному органі виконавчої влади - при Державній податковій службі України; при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (заступник голови Громадської ради); при центральному органі виконавчої влади – при Державній виконавчій службі України (голова Громадської ради).


 

Громадська приймальня*
(прийом громадян безоплатно з 1999)
(044)5926000, www.KHABIBULLIN.kiev.ua
http://www.khabibullin.kiev.ua/pabl_ua.php?cat=51

 

 

Вадим Хабібуллін ® KHABIBULLIN.kiev.ua | Соціальні мережі

http://www.facebook.com/
http://www.facebook.com/KHABIBULLIN.kiev.ua
http://www.facebook.com/KHABIBULLIN.kiev.ua.044.5926000
http://www.facebook.com/DEBTS.com.ua.044.4515990
http://www.odnoklassniki.ru/
http://www.odnoklassniki.ru/khabibullin.kiev.ua
http://www.vkontakte.ru/
http://www.vk.com/khabibullinkievua
http://www.twitter.com
https://www.twitter.com/_DEBTS_com_ua
http://www.say.tv/KHABIBULLIN.kiev.ua
http://www.livejournal.com/
http://www.moikrug.ru/
http://www.mylivepage.ru/
http://www.vkrugudruzei.ru/
інші...


Вадим Хабібуллін ® KHABIBULLIN.kiev.ua
Вадим Хабібуллін
(офіційний профіль у фейсбук)
http://www.facebook.com/KHABIBULLIN.kiev.ua

Вадим Хабібуллін ® KHABIBULLIN.kiev.ua
Вадим Хабібуллін, Київ, Святошинський р-н
(офіційна сторінка у фейсбук)
http://www.facebook.com/KHABIBULLIN.kiev.ua.044.5926000

Агентство по вопросам долгов и банкротства | DEBTS.com.ua
(офіційна сторінка у фейсбук)
http://www.facebook.com/DEBTS.com.ua.044.4515990


Вадим ХАБІБУЛЛІН

ШЛЯХ ДО УСПІХУ І ПРАВНИЧОГО МАЙБУТНЬОГО

Радянський Союз/Незалежна Україна

персональний збірник правника

ВИДАВНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ «ЮСТІНІАН»

КИЇВ - ЮСТІНІАН – 2008

ВИТЯГ

У збірнику відомого правника, правозахисника, адвоката і громадського діяча Вадима Монев’яровича ХАБІБУЛЛІНА вперше у такому персональному правничому форматі, відкрито та публічно, розповідається про його нелегкий шлях до правничого майбутнього, про становлення його спеціалізованих правничих проектів: Агентство з питань боргів та банкрутства, Агентство з питань податкового захисту, Агентство арбітражних керуючих, Агентство спортивного права, Агентство кримінального права, Агентство військового права, Агентство медичного права, громадської організації Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства, адвокатського об'єднання Київська обласна колегія адвокатів, а також про спеціалізовану правничу практику та її етичні стандарти, широко висвітлюється його громадська та адвокатська діяльність. Окрім того, у збірнику частково вміщено і деякі його персональні публікації, більше трьох десятків публікацій з проблемних питань адвокатської діяльності, боргів та примусового виконання судових рішень, виконавчого провадження і державної виконавчої служби, неспроможності (банкрутства) і арбітражних керуючих та інші персональні публікації, опубліковані у відомих правничих і бізнес-виданнях та в інтернет.

(За загальною редакцією та перекладом на російську мову відомої фірми літературного редагування і перекладів „МАРІЯ ВОЛОЩАК”, засновником, керівником та подвижником якої є Марія Волощак (www.voloschak.com.ua) – багаторічний літературний редактор, член Національної спілки журналістів України, авторка посібників „Довідник для журналістів. Мовні поради” та „Неправильно – правильно. Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації”, співавторка книжки „Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей”.)

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ: ВАДИМ ХАБІБУЛЛІН, ЙОГО ПАРТНЕРИ, СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ПРАВНИЧІ ПРОЕКТИ, ЕТИЧНІ СТАНДАРТИ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ПРАКТИКИ

Постигнув вывод мудрости земной,

Юрист становится творцом свободы,

Он за неё всегда пойдет на бой:

Для радостей и для мирской невзгоды.

Познав великой мудрости закон, –

Он быть ЮРИСТОМ вечно обречен.

1.1. ПРАВНИЧА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ, ОСВІТА, ДОСВІД СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ПРАВНИЧОЇ ПРАКТИКИ, ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Хабібуллін Вадим Монев’ярович (www.khabibullin.kiev.ua)

Вадим Монев’ярович Хабібуллін має головну й переважну правничу спеціалізацію: правовий захист кредиторів та боржників (акціонерів та інвесторів), стягнення (захист) боргів, виконавче провадження, примусове виконання судових рішень, неспроможність, судові процедури банкрутства (розпорядження майном боржника, санація (відновлення платоспроможності) боржника, ліквідація банкрута, мирова угода), арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори), ліквідація компаній, корпоративні конфлікти, захист прав адвокатів.

Вадим Хабібуллін здобув повну вищу освіту (1997–2006) у трьох авторитетних навчальних закладах: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (2003, правознавство, юрист), Київський національний економічний університет (2003, банківська справа, магістр банківської справи), Національна академія внутрішніх справ України (2006, правознавство, магістр права). З 2005 року Вадим Хабібуллін працює над науковою дисертацією на тему «Охорона адвокатської таємниці в контексті Європейської конвенції з прав людини» на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.

Правничий досвід (стаж роботи у галузі права) Вадима Хабібулліна розпочався з січня 1996 року. На посадах державної служби (1996–1999): державний службовець п’ятнадцятого рангу (з 1996), судовий виконавець колишніх Мінського та Ленінградського районних судів міста Києва (1996–1997), судовий виконавець колишнього Київського міського суду з примусового виконання вироків, постанов і ухвал з кримінальних справ у частині майнових стягнень (1997–1998), консультант колишнього Київського міського суду (1998–1999), державний службовець десятого рангу (з квітня 1999). У приватній правничій практиці (з 1999): помічник адвоката в адвокатській конторі „К&С” (1999–2001), засновник, керівник та ідейний натхненник (з липня 2001) спеціалізованих правничих проектів: Агентство з питань боргів та банкрутства ( www.debts.com.ua ), Агентство арбітражних керуючих (www.likvidator.com.ua), Агентство з питань податкового захисту (www.podatki.net.ua), Агентство спортивного права (www.advokat-sport.kiev.ua), Агентство кримінального права (www.advokat-kriminal.kiev.ua), Агентство військового права (www.advokat-militari.kiev.ua), Агентство медичного права (www.advokat-medik.kiev.ua) та деяких інших, і не тільки правничих. З 2003 року Вадим Хабібуллін, маючи неабиякий досвід у галузі права на державній службі та у приватній правничій практиці, вирішив набути статусу адвоката, отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Вадим Хабібуллін також обраний (2001–2007) на посади: Голови громадської організації «Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства» (www.gildiya.kiev.ua, з 2001), Члена громадської ради при Міністерстві юстиції України (з 2004), Голови адвокатського об’єднання «Київська обласна колегія адвокатів» (www.advokat-oblasti.kiev.ua, з 2007).

Вадим Хабібуллін є а втором майже чотирьох десятків публікацій щодо своєї спеціалізації, які опубліковані в правничих та бізнес-виданнях. Крім того, він має сім наукових публікацій; є співавтором збірника «Законодавство про банкрутство. Збірник нормативних матеріалів та аналітичних статей. – Київ: Юстініан. 2003».

Вадим Хабібуллін брав участь в численних семінарах, конференціях, «круглих столах» та телевізійних програмах (IСTV, Студія 1+1, телеканал ІНТЕР, Перший національний телевізійний канал) як учасник (доповідач-консультант, радник) з питань його головної та переважної спеціалізації. В 2005 році був запрошений до участі в парламентських слуханнях "Про здійснення судово-правової реформи в Україні" у Верховній Раді України (доповідь Вадима Хабібулліна стосувалась питань державних виконавців, державної виконавчої служби України та введення інституту приватних судових виконавців, приватного примусового виконання судових рішень).

1.2. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ПРАВНИЧІ ПРОЕКТИ

Спеціалізованими правничими проектами Вадима Хабібулліна є: Агентство з питань боргів та банкрутства ( www.debts.com.ua ), Агентство арбітражних керуючих (www.likvidator.com.ua), Агентство з питань податкового захисту (www.podatki.net.ua), Агентство спортивного права (www.advokat-sport.kiev.ua), Агентство кримінального права (www.advokat-kriminal.kiev.ua), Агентство військового права (www.advokat-militari.kiev.ua), Агентство медичного права (www.advokat-medik.kiev.ua), громадська організація «Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства» (www.gildiya.kiev.ua), адвокатське об’єднання «Київська обласна колегія адвокатів» (www.advokat-oblasti.kiev.ua) та деякі інші.

Агентство з питань боргів та банкрутства (www.debts.com.ua)

Агентство з питань боргів та банкрутства є спеціалізованою юридичною фірмою, яка працює на ринку правничих послуг з 2001 року в справах правового захисту кредиторів та боржників (акціонерів та інвесторів).

Головна й переважна спеціалізація Агентства з питань боргів та банкрутства: борги, виконавче провадження, неспроможність (банкрутство), ліквідація компаній, корпоративні конфлікти, досудове врегулювання спорів.

Агентство з питань боргів та банкрутства, згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», відповідає умовам надання правової охорони та є зареєстрованим знаком для товарів і послуг. Свідоцтво № 34253 на знак для товарів і послуг видане Вадиму Хабібулліну 15.08.2003 року (23.07.2001 – 23.07.2011) Міністерством освіти і науки України (Державний департамент інтелектуальної власності).

Керуючим партнером спеціалізованої юридичної фірми «Агентство з питань боргів та банкрутства» є Андрій Авторгов (www.avtorgov.kiev.ua) – відомий правник, який після державної служби (державний службовець 14 рангу) має великий досвід у галузі виконавчого провадження та примусового виконання судових рішень. Досвід у галузі права – з 1999 року; спеціалізація – примусове виконання судових рішень. Є головою комітету з питань виконавчого провадження громадської організації «Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства», членом спостережної Ради всеукраїнської громадської організації «Фундація сприяння правосуддю», з 2002 року є партнером, а з 2003 – керуючим партнером спеціалізованої юридичної фірми «Агентство з питань боргів та банкрутства».

Вадим Хабібуллін та його однокласник і правничий партнер Андрій Авторговпослідовні прихильники ідеї запровадження в Україні інституту приватних судових виконавців, оскільки його переваги підтверджені багаторічним досвідом країн Європи і Балтії. На думку спеціалістів Агентства з питань боргів та банкрутства, цей шлях є найбільш перспективним для досягнення мети роздержавлення примусового виконання судових та інших рішень в Україні.

Агентство арбітражних керуючих (www.likvidator.com.ua)

Агентство арбітражних керуючих є спеціалізованою юридичною фірмою, яка працює на ринку правничих послуг з 2003 року в справах надання кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Основна спеціалізація Агентства арбітражних керуючих: надання у справи про банкрутство кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), організація здійснення судових процедур банкрутства, антикризове та арбітражне керування.

Першим керуючим партнером Агентства арбітражних керуючих було призначено відомого правника, який після державної служби (державний службовець 15 рангу) присвятив себе питанням арбітражного керування, має досвід у галузі права з 2000 року, є головою комітету з питань арбітражних керуючих громадської організації «Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства», а з 2003 року має ліцензію Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України на право провадження діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) – Вікторію Архипову (www.arkhipova.kiev.ua).

Агентство арбітражних керуючих, згідно із Законом України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг, відповідає умовам надання правової охорони та є зареєстрованим знаком для товарів і послуг. Свідоцтво № 52749 на знак для товарів і послуг видане Вадиму Хабібулліну 15.08.2005 року (22.01.2004 – 22.01.2014) Міністерством освіти і науки України (Державний департамент інтелектуальної власності).

Агентство з питань податкового захисту (www.podatki.net.ua)

Агентство з питань податкового захисту є спеціалізованою юридичною фірмою, яка працює на ринку правничих послуг з 2004 року в справах правового захисту платників податків.

Правнича спеціалізація Агентства з питань податкового захисту: податкові конфлікти, податковий аудит, податкове планування, оптимізація оподаткування, інші питання платників податків.

Першим керуючим партнером Агентства з питань податкового захисту призначено відомого правника, який має велику кількість публікацій (понад 50) з питань оподаткування в Україні, був Радником з питань оподаткування громадської організації «Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства» Льва Азарова. На сьогодні, враховуючи неабиякий попит на подібну спеціалізацію, вирішується питання щодо збільшення команди фахівців та доповнення її новими фахівцями з оподаткування, звітності, бухгалтерського обліку, аудиту тощо (М.Л.Г., К.М.О.).

Агентство з питань податкового захисту, згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», відповідає умовам надання правової охорони та є зареєстрованим знаком для товарів і послуг. Свідоцтво № 63397 на знак для товарів і послуг видане Вадиму Хабібулліну 15.06.2006 року (12.10.2004 – 12.10.2014) Міністерством освіти і науки України (Державний департамент інтелектуальної власності).

Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства (www.gildiya.kiev.ua)

Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства є громадською організацією (об’єднанням громадян), яка створена на підставі Закону України „Про об’єднання громадян” та діє відповідно до Конституції та чинного законодавства України, а також згідно зі своїм Статутом і внутрішніми документами.

Гільдія є неприбутковою організацією, що діє на засадах добровільності й рівноправності членства; на принципах самоврядування, законності та гласності; відкрита до вступу і співробітництва з українськими та іноземними громадянами, які поділяють її мету та головні завдання, а також фінансово, матеріально, організаційно або інтелектуально сприяють її діяльності.

Гільдія прагне співпрацювати з державними органами, об’єднаннями громадян, а також відповідними міжнародними організаціями, оскільки її мета та діяльність спрямовані на захист, представлення законних професійних, соціальних, економічних та інших спільних інтересів своїх членів та сприяння здійсненню нагальних економічних реформ, розв’язанню проблеми кризи неплатежів, впровадженню ефективного механізму вирішення питань боргів та банкрутства, створенню прогресивної законодавчої бази, яка б відповідала інтересам українського народу.

У жовтні 2001 року загальні збори членів Гільдії одноголосно обрали Вадима Хабібулліна головою громадської організації „Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства”.

Київська обласна колегія адвокатів (www.advokat-oblasti.kiev.ua)

Київська обласна колегія адвокатів є адвокатським об’єднанням, тобто добровільним професійним об’єднанням адвокатів, які отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Об’єднання створено відповідно до Конституції України, Закону України „Про адвокатуру” та інших законодавчих актів України.

Київська обласна колегія адвокатів створена для надання кваліфікованої правової допомоги громадянам України, громадянам інших держав (іноземцям), особам без громадянства, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності та організаційно-правових форм, об’єднанням громадян; для захисту їхніх інтересів, прав і свобод, а також для захисту професійних, соціальних прав та інтересів членів Колегії.

Київська обласна колегія адвокатів діє на принципах верховенства права, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності; є неприбутковою організацією і утримується за рахунок членських внесків; діє на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності.

У своїй діяльності Київська обласна колегія адвокатів керується Конституцією України, Законом України „Про адвокатуру”, Правилами адвокатської етики, іншими законодавчими актами, а також Протоколом про заснування Колегії та Статутом об’єднання.

У вересні 2007 року загальні збори членів Колегії одноголосно обрали Вадима Хабібулліна головою Київської обласної колегії адвокатів.

Інші спеціалізовані правничі проекти Вадима Хабібулліна:

Агентство спортивного права (www.advokat-sport.kiev.ua), Агентство кримінального права (www.advokat-kriminal.kiev.ua), Агентство військового права (www.advokat-militari.kiev.ua), Агентство медичного права (www.advokat-medik.kiev.ua) та деякі інші – вже створені чи ті, що планується створити у найближчому майбутньому.

Вадим Хабібуллін вважає, що у найближчому правничому майбутньому питання створення нових спеціалізацій, спеціалізованих напрямів діяльності правників, адвокатів, юридичних фірм та адвокатських об’єднань залишатиметься відкритим. Але будь-який продукт, а тим більше – такий інтелектуальний і творчий – потребує значного вкладення часу, матеріальних та моральних ресурсів. Крім того, певна спеціалізація, на думку Вадима, може створюватися сьогодні для завтра чи для післязавтра, тобто на майбутнє (до того ж, не завжди на найближче, тому що створення спеціалізованих правничих проектів є досить дорогим і витратним).

< … >

1996–1999. Державна служба

У січні 1996 року Вадима несподівано запросили на державну службу на посаду судового виконавця колишнього Мінського районного суду міста Києва. Ми вже згадували, що, на жаль (а може й на щастя), Вадимові батьки не могли матеріально допомагати синові через хронічні родинні нестатки. Отже, в нього з самого початку не було ані грошей, ані впливових знайомих. Як же без цього пройти складний шлях кар’єрного зростання на державній службі, стати відомим правником та громадським діячем, створити одну з найвідоміших і найвпливовіших спеціалізованих юридичних фірм „Агентство з питань боргів та банкрутства”? Погодьтесь, що це майже нереально. Втім, саме призначення на посаду судового виконавця стало першим кроком на шляху до успіху і правничого майбутнього та вирішило подальшу долю Вадима, його партнерів і спеціалізованих правничих проектів.

Отже, в 1996 році Вадимові виповнюється двадцять один рік. За наполегливе і відповідальне ставлення до праці на державній службі йому вперше, достроково та без випробувального терміну, присвоюють п’ятнадцятий ранг державного службовця, після складання присяги державного службовця України. Його спеціалізацією є загальне проведення примусового стягнення з виконання судових рішень. Стати серйозним фахівцем у цій сфері та набути реального досвіду за відсутності необхідних законодавчих норм – справа не з легких. Це може бути під силу тільки тій людині, яка знайшла своє місце на цій роботі. Можливо, вона й не підозрювала, що все життя прагнула саме цього, що народилася саме для цього. Та коли вже доля подарувала такий шанс, далі все залежить тільки від тебе, від твоєї наполегливості, працелюбності та віри у себе і своє життєве призначення.

Щодня Вадим працював над документами з ранку до пізнього вечора (чи то радше – до ночі); працював без вихідних, без відпочинку, постійно чуючи справедливі докори дружини і батьків. До того ж, він щодня вчився, шукав літературу з теорії і практики примусового виконання та стягнення, ознайомлювався в архівах з досвідом попередніх поколінь судових виконавців.

Система примусового виконання в той час зубожіла так само, як і вся країна: не вистачало найнеобхіднішого; на 11 судових виконавців була єдина друкарська електромашинка, якою користувалися по черзі. Вадим не став це довго терпіти і власним коштом придбав стареньку ручну друкарську машинку. На жаль, ця спроба хоч якось оптимізувати свою роботу була негативно оцінена як його безпосереднім керівником, так і всіма іншими співробітниками – мовляв, «що, Хабібулліну більше всіх треба?». Але Вадим вважав, що це поліпшить показники примусового виконання, заощадить час для безпосередньої оперативної та паперової роботи. Сьогодні подібна ситуація видається дещо кумедною, адже майже кожний відділ державної виконавчої служби забезпечений офісною оргтехнікою, комп’ютерами, належними приміщеннями, автомобілями тощо. Але тоді не було нічого, та й чекати не було звідки. А тому слід було обирати: або працювати, як всі, – пливучи за течією, або йти на особисті витрати і підвищувати власний професійний рівень, не зважаючи на реакцію інших співробітників. Вадим зробив свій вибір, з яким можна було погоджуватися або ні.

Крім того, Вадим був єдиним судовим виконавцем, хто вів усю документацію українською мовою – це теж дратувало його колег. Але для Вадима цей вибір був свідомим, хоча й непростим, адже в школі він був звільнений від вивчення української мови...

Втім, життя все поставило на свої місця – за наполегливе, професійне та відповідальне ставлення до роботи керівник судових виконавців іншого району Віра Леонтіївна Ракицька в серпні 1996 року запропонувала Вадимові посаду судового виконавця у колишньому Ленінградському районному суді міста Києва, за що Вадим і досі їй дуже вдячний. На новій роботі йому розширили спеціалізацію й почали доручати вже набагато складніші справи. Тепер Вадим опікувався примусовим виконанням судових рішень та стягнень стосовно юридичних осіб.

Розуміючи, що найближчим часом він не матиме фінансових можливостей для здобуття вищої юридичної освіти, Вадим ще наполегливіше взявся до роботи, і невдовзі міг впоратися практично з будь-якою неординарною справою. Примусове виконання судових рішень та стягнень виявилося для нього саме тією роботою, яка відповідала його характеру, досвіду, людським і життєвим якостям.

Час спливав. Вадим робив успіхи. Його помітили – і голова районного суду, і судді. З ним почали радитися, дослухатися до його думки щодо найскладніших справ з примусового виконання судових рішень, які тривалий час вважались такими, що їх неможливо завершити. Звісно, Вадим пишався своїми досягненнями і прагнув розвинути отримані здібності та реалізувати увесь свій потенціал.

Наступна кар’єрна сходинка

У квітні 1997 року Вадима викликали до колишнього Київського міського суду – мав пройти конкурс на заміщення посади. Однак там, завваживши його надто вже молодий вік (лише двадцять два роки) на тлі інших достойників, не на жарт розгубилися. Лише з другої спроби йому було запропоновано посаду єдиного судового виконавця з примусового виконання вироків, постанов і ухвал з кримінальних справ у частині майнових стягнень колишнього Київського міського суду. Повноваження такого судового виконавця виходили за межі певного району, і тепер Вадим фактично сам займався примусовим виконанням судових рішень по всьому Києву. Того ж року йому достроково присвоїли одинадцятий ранг державного службовця.

Така висока та поважна посада накладала на Вадима ще більшу відповідальність, вимагала ще більше сил і часу. Він ішов на роботу, коли дитина ще спала, а повертався – коли вона вже спала. Вадим дуже жалкував, що не може приділяти більше уваги дружині та синові, але сподівався, що вони усвідомлюють: він робить усе можливе, аби його родина жила краще. А для того, щоб досягти чогось у цьому житті, потрібно дуже багато, наполегливо, чесно і відповідально працювати.

Примусове виконання вироків, постанов і ухвал з кримінальних справ у частині майнових стягнень у колишньому Київському міському суді вийшло на зразковий рівень. На той час у Києві було не десять, а чотирнадцять районів і, відповідно, чотирнадцять районних судів, у яких працювало по 15-20 судових виконавців. Тобто в Києві було близько трьохсот судових виконавців, кожен з яких мав свою маленьку ділянку роботи. Вадим же був один. І примусове виконання вироків, постанов і ухвал з кримінальних справ у частині майнових стягнень він здійснював у всіх чотирнадцяти районах Києва. Не було ані автомобіля, ані належної охорони, ані безкоштовного проїзду. Доводилося переважно своїм коштом діставатися місць, де відбувалися примусові описи та арешти (а це почасти були найвіддаленіші куточки Києва). На відміну від районних судів, кримінальні справи у колишньому Київському міському суді були більш серйозні, складні та відповідальні, а часом – не завжди безпечні.

Вадимова діяльність з примусового виконання судових рішень постійно когось не влаштовувала. Часто-густо йому погрожували, пропонували відмовитися від конфіскації майна в дохід держави, та все було марно. Він мав репутацію непокірного, принципового і чесного чоловіка, на якого неможливо вплинути, якого неможливо дотиснути ані погрозами, ані систематичними незапланованими перевірками, ані публікаціями в пресі. Одного разу до нього завітав журналіст впливової на той час газети, який отримав завдання скомпрометувати Вадима як судового виконавця з кримінальних справ колишнього Київського міського суду. Однак журналіст, вочевидь, на місці пересвідчившись у марності зусиль замовників статті, відмовився від попереднього задуму. В своїй статті він розповів про позитивні напрацювання Вадима; що на своїй посаді він одним із перших розпочав кампанію з продажу нерухомого майна на публічних аукціонах, за місяць письмово повідомляючи про них майже всі агентства нерухомості, місцеві органи влади та інші інстанції.

Вадим одним із перших заявив про необхідність отримання судовими виконавцями винагороди за успішне виконання своїх обов’язків (до реформи примусового виконання судові виконавці мали одержувати 5% з примусово виявлених, арештованих та стягнених особисто ними грошових сум чи вартості майна). Водночас Вадим наголошував, що така винагорода має бути законною; оформлюватись ухвалою суду, яку можна оскаржити та яка виноситься лише після перевірки власної заслуги судового виконавця й після сплати 20% прибуткового податку до бюджету країни. Згодом він за допомогою преси викрив випадки незаконного, без дотримання процесуального порядку, одержання винагород.

Звичайно, така реформаторська позиція багатьом не подобалась. Саме тому, як показує досвід усіх пострадянських держав, в умовах беззаконня та корупції на сторожі Закону залишаються тільки дуже сильні духом люди…

Після реформи системи державного примусового виконання 1998 року посаду судового виконавця з кримінальних справ колишнього Київського міського суду, як і загалом інститут судових виконавців, було ліквідовано. У новій державній виконавчій службі України, до створення якої Вадим також доклав певних зусиль, йому не запропонували і найнижчої посади. Звісно, його вчителі та наставники – суддя Леонід Федорович Глос, голова Кримінальної колегії Київського міського суду, та суддя Григорій Іванович Зубець, голова цього суду, могли допомогти Вадиму з працевлаштуванням. Але він не хотів перекладати вирішення власних проблем на цих шанованих і авторитетних людей, позаяк уже давно звик розраховувати лише на власні сили та можливості.

Здобуття вищої юридичної освіти

Остаточно зрозумівши, що для успішного продовження правничої кар’єри йому потрібна вища освіта, 1997 року Вадим вступає (щоправда, з четвертої спроби) на судово-прокурорський факультет Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, що в місті Харкові, за спеціальністю „правознавство”.

У грудні 1998 року Вадимові запропонували посаду консультанта з примусового виконання вироків, постанов і ухвал з кримінальних справ у частині майнових стягнень колишнього Київського міського суду. Було збережено і його спеціалізацію – забезпечення звернення до виконання вироків, постанов і ухвал колишнього Київського міського суду в частині майнових стягнень.

В квітні 1999 року за наполегливе, чесне і відповідальне ставлення до своєї праці на державній посаді Вадимові, в його 24 роки, достроково присвоїли десятий ранг державного службовця. Він вважав це найвищою відзнакою за свою наполегливу роботу. Вадимова родина пишалася його здобутками, які були ще ціннішими через те, що їх досягнуто у молодому віці, без будь-якої сторонньої допомоги.

Успіхи Вадима додали сил і його однокласникові та майбутньому правничому партнерові Андрію. Спостерігаючи за стрімким злетом друга, він повірив у те, що в пострадянських хлопців, дітей звичайних трудяг, є можливість досягти успіху в цьому вкрай важкому та несправедливому житті.

На початку 1999 року Вадим проходить стажування у Міністерстві юстиції України (Департамент Державної виконавчої служби України). Але, відпрацювавши там майже два місяці, повертається ні з чим. Йому ввічливо відмовляють в посаді через відсутність повної вищої юридичної освіти. Разом з тим, ходять чутки про „когось” дуже впливового, хто просив призначити на місце Вадима свою дитину. До відмови Вадим поставився з розумінням, як, зрештою, ставиться до таких «пасажів» і сьогодні. Зрозуміло, що дитина високого чиновника має працювати в міністерстві, а він всього-на-всього хлопчина з простої, трудящої, чесної родини, яка все життя ледве зводила кінці з кінцями...

Утім, не зважаючи ні на що, Вадим уже міг сказати сам собі, що йому вдалося став справжнім професіоналом своєї справи. І, вочевидь, щось змінюється в цьому житті, якщо після всіх цих випробувань, наказом Міністра юстиції України, уже в 2004 році, Вадима, серед інших достойників – найвідоміших і найавторитетніших правників – було призначено членом Громадської ради при Міністерстві юстиції України.

1999–2001. Шлях до приватної правничої практики

У червні 1999 року Вадим несподівано отримав пропозицію залишити державну службу та обійняти посаду помічника адвоката в одній із найвідоміших у правничих колах адвокатській конторі „К&С” (автор навмисно не наводить повну назву). Він погодився, хоча зважитись на цей крок йому (мабуть, як і будь-якому державному службовцеві, який іде в приватний бізнес) було непросто.

Новим наставником Вадима став відомий правник, найавторитетніший адвокат Сергій Леонідович Созановський, який мріяв створити в адвокатській конторі юридичну практику із забезпечення примусового виконання судових рішень. За Вадимом було залишено його спеціалізацію з примусового виконання судових рішень, а також розширено і доповнено її питаннями боргів, виконавчого провадження, судових процедур банкрутства, арбітражних керуючих, ліквідації компаній тощо.

В адвокатській конторі Вадим вперше побачив комп’ютер, велику бібліотеку, дізнався про мережу Інтернет, вперше зіткнувся з щирим прагненням керівників розвивати та постійно навчати своїх працівників. Вадима охопило палке бажання виправдати довіру керівництва, і, знову всупереч інтересам родини, він почав працювати по чотирнадцять годин на добу, сім днів на тиждень. Його так захопила ця спеціалізація, що невдовзі наставник відзначив серйозні успіхи свого підопічного. За рік Вадимові запропонували постійне місце в окремому кабінеті в центральному офісі адвокатської контори. Йому доручали серйозні справи відповідно до його спеціалізації, самостійне ведення переговорів, а врешті-решт – запропонували очолити цей напрям юридичної практики.

Вадим ніколи не приховував – більш того, навіть пишався, – що в його житті було лише троє вчителів та наставників. Двоє – Леонід Федорович Глос та Григорій Іванович Зубець – з 1997 року навчали його основ юриспруденції, а третій – Сергій Леонідович Созановський, починаючи з 1999 року, відкривав Вадимові тонкощі комерційної юриспруденції. Настанови перших двох вчителів Вадим засвоїв одразу, і, напевно, тільки завдяки цьому вижив на державній службі. Уроки третього наставника Вадим почав усвідомлювати тільки в середині 2001 року, коли доля несподівано – і, можливо, зарано – привела його у власний правничий бізнес.

Створення першої правничої команди

Декілька років потому в адвокатській конторі, де працював Вадим, з незрозумілих причин, зник інтерес до розвитку його спеціалізації. А він відчув, що вже переріс свою посаду в цій компанії та прагне більшого. І справа тут не в гонорі; просто Вадим звик постійно ставити перед собою нові цілі, намагаючись реалізувати увесь свій потенціал та здібності.

Спливав час, а керівники адвокатської контори нібито не помічали, що молодий співробітник здатен на більше, аніж бути рядовим юристом. Хоча майже всі знали про випадок, коли Вадим у практично безвихідній ситуації із забезпечення примусового виконання судового рішення, в інтересах клієнта адвокатської контори, створив та застосував правничу схему, завдяки якій було врятовано нафтову продукцію фірми-клієнта на мільйони гривень. Тоді наставник зняв зі своєї руки колекційний швейцарський годинник і, на знак найвищого визнання Вадимової фаховості, подарував йому зі словами: „Настане час – і для тебе буде звично носити швейцарський годинник, що коштує як квартира”.

Але Вадим прагнув не тільки і не стільки фінансової незалежності. На запитання про бажаний розмір заробітної плати він завжди відповідав: „Я не хочу отримувати – я хочу заслужити і заробити”. На відміну від багатьох інших, гроші цікавили його лише як засіб для життя, а не його мета.

Втім, у 2001 році Вадим таки домігся створення в адвокатській конторі окремого напряму стосовно питань стягнення боргів в Україні. Незважаючи на певні сумніви, Вадим погодився очолити цей напрям, оскільки не міг відмовити своєму наставнику і був вдячний йому навіть за таку пропозицію. Команда, яку сформував Вадим, складалась із відомого державного службовця найвищого рангу Віталія Степановича Захарчука, який відповідав за діяльність арбітражних керуючих; самого Вадима, який вів справи про банкрутство підприємств, а також Андрія Авторгова, який мав опікуватися питаннями забезпечення примусового стягнення у виконавчому провадженні.

На той час Андрій, так само як і його однокласник Вадим, вже міг пишатися своїми професійними досягненнями. Дослухавшись порад Вадима, після закінчення Національного технічного університету Андрій подав документи на вступ до Національної академії внутрішніх справ України, щоб нарешті отримати омріяну професію правника. Він без проблем склав вступний іспит і, маючи за плечима першу вищу освіту та військове звання лейтенанту запасу, звернувся до відділів кадрів МВС та СБУ. Проте Вадим наполягав, аби він спробував себе в роботі новоствореної Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Восени 1999 року Андрія зарахували на посаду державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Святошинського (колишнього Ленінградського) районного управління юстиції в місті Києві. Цей район був для Андрія «своїм» принаймні з двох причин: по-перше, він там мешкав, а по-друге, саме там Вадим до реформи системи примусового виконання зробив вдалу кар’єру. Втім, про їхні життєві зв’язки в службі державного виконання ніхто не здогадувався. Новостворена Державна виконавча служба, відлучена від районного суду, мала ті самі проблеми, що й її попередниця: співробітники не були забезпечені навіть найнеобхіднішим для виконання покладених на них обов’язків. Друкарська машинка, як і за часів Вадима, була одна на кількох службовців; бракувало елементарних канцелярських дрібниць.

Андрій, врахувавши та запозичивши суттєвий досвід Вадима у примусовому виконанні судових рішень, дуже швидко здобув відповідні навички та заслужив авторитет серед колег і керівництва; за порадами до нього звертались навіть ті співробітники, які працювали на посадах судових виконавців ще за часів Вадима.

Уже в серпні 2000 року Андрія підвищили і перевели на посаду старшого державного виконавця. Колеги обрали його головою профспілкового комітету районного відділу Державної виконавчої служби. Усі відзначали його активну позицію на районних нарадах, а також на заходах за участі вищого керівництва служби – Андрій був сповнений ідей щодо вдосконалення законодавства, а також покращення показників, зокрема, своєї роботи і служби в цілому. Саме тоді майбутній правничий партнер Вадима вперше виступив по телебаченню на одному з районних телевізійних каналів – у програмі щодо проблемних питань виконавчого провадження.

Нарешті у 2001 році йому доручили найскладнішу в районному відділі Державної виконавчої служби спеціалізацію – примусове виконання рішень арбітражних (господарських) судів. Під час примусового виконання таких рішень конфліктні ситуації виникали частіше, аніж у будь-яких інших сферах державного виконання. Ми вже згадували, що свого часу в бік Вадима неодноразово лунали погрози, робились спроби тиску, надходили безпідставні скарги. Але саме в таких справах набувається професійна майстерність, гартується характер, виробляється вміння спілкуватися з людьми. Так само і Андрієві доводилось в одних ситуаціях виявляти твердість, в інших – людяність...

Втім, незважаючи на усі складнощі, Андрієві було непросто звільнитися з державної служби. Дізнавшись про його бажання піти, керівництво намагалось за будь-яку ціну втримати свого працівника. Врешті-решт йому запропонували серйозне кар’єрне сходження – посаду заступника начальника одного з районних відділів державної виконавчої служби. Але Андрій відмовився від цієї пропозиції і пішов у Вадимову команду, в адвокатську контору.

«Вільне плавання» або останній крок до самостійності

Навесні 2001 року, коли Вадим безуспішно продовжував доводити керівництву адвокатської контори важливість і перспективність своєї спеціалізації, відомий на той час бізнесмен, керівник нафтового холдингу І.В.Ю. (автор навмисно не наводить повне ПІБ) несподівано запропонував йому створити та очолити власну юридичну фірму. Саме цій людині Вадим завдячує початком самостійної юридичної діяльності, власної спеціалізованої правничої практики.

Спершу Вадим вагався. На його зауваження, що це нереально, бо потрібні чималі гроші для оренди просторого офісу, комп’ютери, меблі, оргтехніка, автомобілі, власна охорона, стабільна грошова підтримка на першому етапі, команда фахівців тощо, бізнесмен відповідав, що все це в нього є – нема лише, на жаль, Вадима…

„Чому саме я?” – запитав Вадим. „А тому, – почув у відповідь, – що в мене працює цілий штат дуже досвідчених і професійних юристів та адвокатів, але чомусь, з невідомих мені причин, вони не змогли впоратися з натиском правників з найближчого зарубіжжя, з якими велися тривалі та важкі переговори про повернення багатомільйонного боргу одного з надпотужних нафтопереробних заводів України за нафтопродукти...”.

Вадим як звичайний помічник юриста був присутній під час одного з чергових «раундів» цих переговорів, після чого І.В.Ю. оголосив, що надалі його нафтовий холдинг під час таких зустрічей представлятимуть не керівники юридичного департаменту, а Вадим. Не всім це рішення було до душі, оскільки Вадим був помічником юриста, який, до того ж, ще не мав повної вищої юридичної освіти, позаяк навчався на четвертому курсі Національної юридичної академії України. Їх можна було зрозуміти, адже у Вадима на той час був досить невисокий рейтинг у приватній правничій сфері, тим більше – для участі в такого рівня переговорах (з огляду як на сферу бізнес-інтересів, так і на суму боргу, про яку йшлося). Але рішення керівника для всіх було законом, а тому Вадимові вдалось вкотре виявити свої здібності та зробити черговий крок до чогось іншого, нового – того, чого він стільки часу чекав.

Вадим попросив певний час для прийняття рішення, аби зважити усі „за” і „проти”. На черговому жвавому обговоренні керівниками адвокатської контори майбутнього напряму загалом та його майбутнього зокрема Вадим не витримав... і пішов. Пішов не дуже гарно, оскільки знав: не зможе відмовити тому, хто проситиме його залишитися. Він просто вирішив спалити за собою мости, аби раз і назавше відрізати шлях до повернення; штучно створити ситуацію, аби піти...

З часом усі ті напрацювання та успіхи, які пов’язують Вадима з цією адвокатською конторою, дехто (але, на щастя, не всі) захоче забути. Людська природа така, що його намагатимуться оббрехати, облити брудом, викривити факти... Усе це вже було – звісно, в односторонньому порядку. А потім для Вадима почалася пора замовчування – не було опубліковано жодної його статті у відповідних, „своїх”, юридичних виданнях, ігнорувалися його спеціалізовані правничі проекти в „своїх” професійних юридичних рейтингах...

Вадим пройшов сувору школу гарту і з часом він, безумовно, зрозумів, як важко було його колишнім керівникам втрачати те, на що сподівались; те, в що вкладали свої знання та досвід; задля чого приносили в жертву дорогоцінний час життя, інколи відриваючи його в родини, дітей, друзів... Але на власному досвіді Вадим переконався і в тому, що левова частка провини лежить на тому, хто не догледів, не зумів або не захотів зробити так, аби співробітник розкрився, утвердився, повністю реалізувався – це схоже на провину ювеліра, якому до рук потрапив коштовний камінь, а він не спромігся перетворити його на вартий захоплення ювелірний виріб...

Створення власної спеціалізованої правничої фірми за наявності кількох тисяч юридичних компаній у країні – справа не з легких. Чимало молодих правників не витримали такої конкуренції, але Вадим вирішив ризикнути і реалізувати власний проект – створення приватної спеціалізованої правничої практики.

2001–2008. Спеціалізована правнича практика

У липні 2001 року Вадим Хабібуллін заснував і очолив спеціалізовану юридичну фірму « Агентство з питань боргів та банкрутства » . За задумом Вадима, агентство одразу почало працювати з прокредиторським ухилом, виходячи з того, що не віддавати борги на території України було легше, ніж реально задовольняти вимоги кредиторів і стягувачів з повернення боргів.

Вадим та очолювана ним спеціалізована юридична фірма з 2001 року володіють великою клієнтською базою. Одним із перших клієнтів став відомий вітчизняний нафтовий холдинг, до орбіти впливу якого входить понад півсотні компаній та банківська установа. Невдовзі Вадим і його Агентство з питань боргів та банкрутства представляли інтереси своїх клієнтів вже по всій території України, маючи одночасно в провадженні по 200-300 справ (переважно із забезпечення примусового виконання судових рішень та банкрутства). Наступним напрямом діяльності агентства, що був запроваджений та успішно розвинений, стала ліквідація компаній.

Вадим звик братися тільки за дуже складні, гучні, конфліктні, а подеколи – не зовсім безпечні справи. Велика кількість клієнтів на початковому етапі становлення спеціалізованої юридичної практики в галузі боргів та банкрутства додавала йому впевненості. До того ж, у практиці агентства практично не було справ, у яких Вадим та його співробітники не змогли б допомогти клієнтові.

З самого початку Вадим повністю віддавався справі, був принциповим у виконанні своїх професійних обов’язків, наполегливим в обстоюванні інтересів клієнтів, однак, на жаль, через брак часу та велику кількість клієнтів і справ не надав серйозної уваги рекламній, іміджевій та PR-підтримці своїх спеціалізованих правничих проектів. Тоді у нього ще бракувало досвіду, аби завважити одну важливу річ: рано чи пізно проблему клієнта буде вирішено, а тим часом правничі спеціалізації самі по собі не можуть і не повинні бути постійно запитуваними. Ігнорувати ж матеріальний бік справи було не можна, позаяк саме від цього залежало життя компанії, всього колективу. На той час у Вадима працювало майже 30 молодих і перспективних фахівців. Це були не лише юристи, але й фінансисти, аудитори, секретарі, помічники, водії та охоронці. Вадим почувався відповідальним за кожного з них, за їхні родини, але досвіду управління такою розвиненою структурою у нього, на жаль, ще не було...

Минав час, заробляти ставало дедалі важче, оскільки агентство лише починало формувати власну спеціалізацію та визначати напрями роботи, а Вадимові та його партнерам бракувало досвіду, аби оцінити ту чи іншу спеціалізацію з погляду на доцільність її запровадження.

Створити правничу – тим більше, вузькоспеціалізовану, а не багатопрофільну – фірму завжди було непросто. А рішення Вадима – створити агентство без допомоги, без зв’язків, без належного матеріального ресурсу, під час навчання на четвертому курсі юридичного ВНЗ, полишивши найвідомішу і найавторитетнішу адвокатську фірму, – інакше як викликом долі не назвеш.

Звісно, виникнення на ринку правничих послуг молодої правничої фірми не всім було до душі. Однак Вадим обрав рідкісну спеціалізацію, якій в той час мало хто приділяв належну увагу (радше, не хотіли нею займатися через складність, витратність, конфліктність та не завжди безпечність). Можливо, саме це на початковому етапі убезпечило спеціалізовані правничі проекти Вадима від будь-якого зовнішнього впливу конкурентів чи „зацікавлених” у „спокої” на ринку правничих послуг. Вадим тоді казав: „Ми займаємося тільки тим, чим інші майже не займаються; і не займаємося тим, чим займаються майже всі”.

Він завжди дослухався до життєвих та професійних порад трьох своїх попередніх наставників, і був готовий до того, що на перешкоді новому бізнесу стануть найрізноманітніші проблеми. Єдине, чого він не зміг передбачити – те, що руйнація почнеться не ззовні, а зсередини...

Життєві помилки правника. Урок перший

2002–2003 роки стали для Вадима переломними – то було справжнє випробування на стійкість. На початку створення спеціалізованої юридичної фірми Агентство з питань боргів та банкрутства він узяв до себе першим правничим партнером молодого правника В.Д.В. (автор навмисно не наводить повне ПІБ), який працював у тій самій адвокатській конторі, але займався питаннями оподаткування. Ніде правди діти, він був висококласним фахівцем. Завваживши професійний рівень молодого правника, Вадим, нічого не знаючи про його людські якості, тим не менш запропонував йому створити спільні спеціалізовані правничі проекти. Хоча десь таки відчував, що той надто молодий і ще не утвердився як справжній професіонал.

Був ще кандидат для створення спільних спеціалізованих правничих проектів –Віталій Степанович Захарчук, який працював у Вадимовій команді в адвокатській конторі. Дуже поважна і шанована людина, з великим досвідом роботи на державній службі, маючи п’ятий ранг державного службовця та свідоцтво арбітражного керуючого в Україні № 1, він менше підходив для приватної спеціалізованої правничої практики, оскільки не мав юридичної освіти.

Отже, перед Вадимом постала дилема: з ким саме створювати власні спеціалізовані правничі проекти? Звісно, він завжди торував свій шлях самостійно, на сто відсотків довіряв тільки собі, проте розумів, що один в полі не воїн, і розробляти самому такий серйозний та відповідальний напрям – складно і ризиковано.

Вадим довго вагався, поки вирішив ризикнути і залучити до роботи у новостворених спеціалізованих правничих проектах молодого правника В.Д.В. Це дійсно був чималий ризик, оскільки для Вадима він не був близькою людиною, якій можна повністю довіряти, та й в правничих колах молодий правник про себе ще не заявив.

Тоді, 2001 року, Вадим не знав, що молодого правника не цікавлять ані майбутнє Вадима, ані доля його спеціалізованих правничих проектів, позаяк він переймався лише власним майбутнім. Настав час, і він „віддячив” Вадимові за довіру, щирість та відкритість...

Життєві помилки правника. Урок другий

Наприкінці 2001 року Вадим вирішив створити наступний, не спеціалізований правничий проект – власну адвокатську фірму, хоча в нього залишався майже рік до отримання диплома про вищу юридичну освіту і ще не було свідоцтва, яке б давало право займатися адвокатською діяльністю.

Партнером Вадима у цьому проекті став молодий правник Б.К.В. (автор навмисно не наводить повне ПІБ), який свого часу теж був його колегою-юристом у тій самій адвокатській конторі. Після нетривалих переговорів він погодився прийти у команду Вадима і надати своє свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю для заснування і реєстрації в січні 2002 року адвокатського об’єднання, назва якого мала складатись із прізвищ трьох партнерів – адвокатська контора „В., Б. & Хабібуллін” (автор навмисно не наводить повну назву).

До цієї новоствореної, власної адвокатської контори Вадим, крім часточки своєї душі, морального та матеріального внеску, віддав найцінніше – клієнтів та частину колективу. Деякі з клієнтів Вадима довго відмовлялися йти від нього до цих молодих правників – його партнерів. А якщо й погоджувалися, то тільки після тривалих переговорів з Вадимом та відповідного прохання з його боку в письмовій формі.

Коли майже всі стратегічні клієнти, деякі матеріальні ресурси і тільки-но придбане дороге майно (вся необхідна комп’ютерна та офісна техніка, якої не було навіть у Вадима, в його вже діючих спеціалізованих правничих проектах), а також команда фахівців перейшли під юрисдикцію двох Вадимових партнерів, – вони вирішили, що далі можуть працювати самостійно, без Вадима.

Двоє правників почали штучно створювали конфлікти, не хотіли радитися з Вадимом, дослухатися до його позиції, а згодом – і взагалі спільно працювати.

Свого часу Вадим вирішив створити так званий стабілізаційний фонд і повсякчас перераховувати до нього кілька відсотків усіх доходів, аби, у разі крайньої потреби, забезпечити стабільне існування одного з правничих проектів або, якщо трапиться складна ситуація в когось з його партнерів, підтримати не лише морально, а й матеріально. Саме відмова брати участь у цьому стабілізаційному фонді стала тією останньою краплиною, яка зробила неможливим подальше партнерство Вадима і двох молодих правників.

Вадим визнає, що, можливо, і він десь перегнув палицю. Його партнери нарікали: мовляв, „з Хабібулліним працювати неможливо, він як Сталін – нікого не слухає, ні з ким не радиться, завжди все вирішує сам, тільки сам, є авторитарним, а методи його правління диктаторськ ими ”. Втім, а як могло бути інакше, якщо і всю відповідальність він теж брав тільки на себе; відповідав за кожне прийняте рішення?.. Втім, виявилось, що до внутрішньої руйнації, до зради, Вадим був зовсім не готовий, адже завжди готувався дати відсіч зовнішнім факторам… Отже, і сам Вадим, і його правничі проекти опинилися у досить скрутному становищі.

Нова історія. Врахування та виправлення помилок

2002 року, у розпал фінансових проблем Вадимового правничого бізнесу, доля знову звела його з Андрієм – колишнім однокласником, дружба з яким загартовувалась майже двадцять років, з першого класу. Андрій, набувши неабиякого досвіду в правничій практиці (на державній службі та в приватній практиці в адвокатській конторі) – погодився стати партнером Вадима практично в усіх його спеціалізованих правничих проектах.

Зневіреному в людській порядності Вадиму Андрієва згода додала життєвих сил і наснаги, аби протистояти тим двом, „молодим і кмітливим”, через яких він і його проекти, виплекані ціною важкої праці, опинилися в дуже складному становищі. А наразі Вадим очікував. Він добре розумів, що, зрештою, покинути цих двох або дочекатись їхнього відокремлення – це не проблема. Оскільки Вадима – на відміну від його молодих партнерів – у першу чергу цікавив не матеріальний бік справи, він мав дещо інші сумніви та причини для роздумів.

Він усвідомлював, що бізнес (нехай і такий специфічний, як юридичний) все одно залишається бізнесом, зі своїми плюсами і мінусами. Вадим не міг змиритися з тим, що на ринку правничих послуг він відтепер матиме репутацію юриста-початківця, який не зумів утримати створену ним команду молодих фахівців, що могли б уже в найближчому майбутньому скласти серйозну конкуренцію потужним правничим компаніям. А це було для нього вкрай важливо, оскільки створена Вадимом спеціалізована правнича практика (з питань стягнення та захисту боргів, виконавчого провадження, банкрутства та арбітражних керуючих, ліквідації компаній і корпоративних конфліктів) користуватиметься неабияким попитом протягом кількох найближчих десятиліть. Він чи не першим на українському ринку правничих послуг звернув увагу на гостру проблему відсутності спеціалізації у правничому бізнесі та усвідомив, що скоро найбільш затребуваною стане спеціалізована правнича практика, до того ж лише на дуже високому професійному рівні...

Але амбіції та егоїзм, жадібність, недалекоглядність у питанні перспективи і, звісно, не в останню чергу, молодість та брак досвіду двох його партнерів, на жаль, взяли гору над справою. Справою всього Вадимового життя. А він, звісно, аж ніяк не міг стати заручником чужих примх і безвідповідальності, не міг поставити під загрозу проекти, за якими бачив не лише своє майбутнє. Вадимові не варто було перейматися – він зробив усе, що від нього залежало, аби зберегти свою команду. Але…

Спільний проект таки припинив своє існування – Вадим більше не міг працювати і спілкуватися з двома молодими правниками. Вони стали його минулим, яке залишило по собі гіркі уроки, що завжди стають у пригоді та вбезпечують від помилок у майбутньому. Рік потому Вадим дочекався зникнення свого прізвища із назви адвокатської контори, а трохи згодом стало відомо, що молоді й амбітні (тепер уже його колишні) партнери не змогли працювати спільно, а створена Вадимом адвокатська контора, схоже, припинила своє існування.

Тож, наприкінці 2003 року, Вадим вдруге розпочав історію власної спеціалізованої правничої практики. Проте, вже разом з Андрієм. Протягом 2003–2005 років вони заснували і зробили досить успішними такі спеціалізовані правничі проекти як Агентство арбітражних керуючих та Агентство з питань податкового захисту, а у період 2006-2007 років – Агентство спортивного права, Агентство кримінального права, Агентство військового права, Агентство медичного права та деякі інші.

Так складалося, що Вадимів офіс постійно переїжджав з одного району Києва в інший: з 2001 року розпочали правничу практику на Лівобережжі, на вулиці Марії Раскової, у 2002–2004 рр. продовжили роботу на Виноградарі, на вулиці Вітряні Гори, а 2004 року розташувалися в центрі Києва, на вулиці Володимирській. З 2005 року і донині офіс Вадима та практично всіх його спеціалізованих правничих проектів функціонує на Виноградарі, в офісному центрі на вулиці Новомостицькій, де займає окремий поверх. Отже, незважаючи на всі труднощі, які доводилось долати, і проблеми, що виникали ледь не на кожному кроці, Вадимова ідея щодо створення власних спеціалізованих правничих проектів отримала гідне втілення.

СЬОГОДЕННЯ

З січня 1996 року, коли Вадим поставив собі за мету досягти правничого та життєвого успіху, минуло багато років. Всупереч життєвим обставинам, які аж ніяк тому успіху не сприяли, попри відсутність будь-яких стартових можливостей – звідки вони у звичайної радянської родини? – він став адвокатом, відомим правником, правозахисником та громадським діячем, справжнім фахівцем своєї справи.

Створення наприкінці 2001 року громадської організації „Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства” надихнуло Вадима на подальшу діяльність і переконало у значущості та великій громадянській відповідальності професії правника. Він зрозумів, що прийняв правильне рішення, коли у середині 2001 року пішов із найвідомішої та найавторитетнішої адвокатської контори і заснував власну, приватну, спеціалізованої правничу практику. Згодом почали з’являтися нові громадські організації – і всеукраїнські, і регіональні, які тепер посідають важливе місце у захисті професійних прав та інтересів правників, сприяють здійсненню нагальних реформ, створенню прогресивної законодавчої бази, яка відповідала б інтересам українського народу, – що підтвердило Вадимові розрахунки та міркування.

У 2003 році Вадим отримує другий диплом про вищу освіту в Київському національному економічному університеті – диплом магістра за спеціальністю « банківська справа » . Того ж року складає адвокатський іспит і отримує свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Колись це здавалось йому нездійсненною мрією, хоча марив адвокатурою весь час поки вибудовував свою правничу кар’єру.

2004 року спеціалізована юридична фірма „Агентство з питань боргів та банкрутства” під керівництвом Вадима входить до рейтингу однієї з найвідоміших всеукраїнських газет для юристів як одна із 50-ти провідних юридичних фірм України (за фінансовою ефективністю).

Вадим відчуває, що набутий ним у практичній адвокатській діяльності досвід потребує теоретико-методологічного обґрунтування. З 2005 року він розпочинає роботу над науковою дисертацією для здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему „Охорона адвокатської таємниці в контексті Європейської конвенції з прав людини”.

2006 року Вадим здійснює ще одну свою мрію: отримує разом зі своїм правничим партнером і колишнім однокласником Андрієм Авторговим третій диплом про вищу освіту – диплом магістра в Національній академії внутрішніх справ України. Саме в цьому виші йому пропонують викладати предмет „Адвокатура України”, і Вадим радо пристає на цю пропозицію.

Але й це ще не все – Вадим планує здобути четверту вищу освіту за спеціальністю «політологія». Це бажання пов’язане з переконанням, що негаразди в країні викликані недостатнім представництвом правників у державному апараті. Вадим добре усвідомлює: аби увійти у велику політику, необхідно оволодіти ґрунтовними знаннями з права, економіки, соціології, політології, психології, філософії тощо.

Вадим Хабібуллін та Андрій Авторгов як правничі партнери спеціалізованої юридичної фірми «Агентство з питань боргів та банкрутства», починаючи з 2003 року, працюють над запровадженням в Україні інституту приватного примусового виконання судових рішень та введення інституту приватних судових виконаців, тобто над демонополізацією і роздержавленням Державною виконавчою службою цієї діяльності. Зокрема, через виступи та публікації в ЗМІ вони неодноразово порушують питання про необхідність заохочення при примусовому виконанні судових рішень (хоча б так, як це робили в уже неіснуючому інституті судових виконавців – отримання винагороди за примусове виконання в розмірі 5% від реально стягнутих грошей чи вартості майна).

Сьогодні Вадим є власником таких брендів, зареєстрованих знаків для товарів і послуг, як «KHABIBULLIN–ХАБИБУЛЛИН–ХАБІБУЛЛІН», «Агентство з питань боргів та банкрутства», «Агентство арбітражних керуючих», «Агентство з питань податкового захисту», «Агентство спортивного права», «Агентство кримінального права», «Агентство військового права», «Агентство медичного права», «Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства» та інших. Він має цілу низку зареєстрованих в Інтернеті доменних назв: www . khabibullin . ua , www . khabibullin . kiev . ua , www . debts . com . ua , www . likvidator . com . ua , www . podatki . net . ua , www . gildiya . kiev . ua , www . sprava - khabibullin . kiev . ua , www . advokat - oblasti . kiev . ua , www . advokat - sport . kiev . ua , www . advokat - kriminal . kiev . ua , www . advokat - militari . kiev . ua , www . advokat - medik . kiev . ua та деяких інших.

Клієнти та деякі правничі справи

Сьогодні Вадим та його спеціалізовані правничі проекти надають правову допомогу зі всіх своїх правничих спеціалізацій українським та іноземним клієнтам – юридичним та фізичним особам. Чимало вдячних клієнтів, серед яких відомі представники великого бізнесу, політики та громадські діячі, люб’язно надали Вадимові можливість згадувати про них з метою рекламування його професійної правничої діяльності.

Однак Вадим, будучи вірним принципам дотримання Правил адвокатської етики щодо обмеженого рекламування своєї спеціалізованої правничої практики, майже не послуговується рекламою. Він суворо дотримується таких принципів: не пропонувати своїх послуг конкретному клієнтові – ні особисто, ні через посередників; не розміщувати в рекламних матеріалах оціночних характеристик та відгуків інших осіб про його роботу; не порівнювати себе з іншими правниками, а свої структури – з юридичними чи адвокатськими фірмами; не переконувати клієнта в успішному вирішенні справи, що давало б йому безпідставну надію на неодмінний і швидкий успіх; про деякі цікаві справи та певних клієнтів можна згадувати лише з урахуванням принципів конфіденційності та адвокатської таємниці, без зазначення прізвищ та назв компаній.

Безперечно, найчастіше Вадим згадує свої перші правничі справи. Тільки сьогодні він у повній мірі усвідомлює, наскільки інколи вони були небезпечними. Неодноразово на його адресу лунали погрози фізичного знищення; обіцянки «розібратися» з ним та його родиною... Звісно, він одразу надсилав заяви про такі випадки до Служби безпеки, Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, незалежних ЗМІ тощо. Адже відповідно до Конституції України, Закону України «Про адвокатуру» та Правил адвокатської етики, адвокат надає правову допомогу, представляє і захищає права та інтереси своїх клієнтів, і зобов’язаний протистояти будь-яким спробам посягання на власну незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов’язків, обстоюванні професійних прав та їхньому ефективному використанні в інтересах клієнтів.

Мабуть, саме таке ставлення до своїх професійних обов’язків привело до того, що сьогодні, на підставі конституційного права кожного на вільний вибір захисника своїх прав та інтересів, до Вадима та його спеціалізованих правничих проектів постійно звертаються клієнти у справах їхньої безпосередньої правничої спеціалізації – боргів та виконавчого провадження, банкрутства та арбітражних керуючих, ліквідації компаній та корпоративних і податкових конфліктів, судових та кримінальних справ, захисту прав адвокатів, спорту, медицини та військового обов’язку.

Адвокатура. Прагнення змін і реформ

Починаючи з 2003 року (після загальних зборів адвокатів Київської області, що відбулись 19 грудня 2003 року), Вадим розгортає опозиційну діяльність в адвокатурі. Численні публікації його колег-адвокатів у роки становлення України як незалежної правової держави викрили масовість випадків використання дисциплінарними органами адвокатури своїх повноважень для розправи з принциповими адвокатами. Вадим як активний представник адвокатської спільноти, бажаючи припинити цю ганебну практику, розпочинає кампанію з можливого реформування та зміни ставлення адвокатської інтелігенції до діяльності адвокатури загалом і діяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області та її дисциплінарної палати зокрема.

Свою опозиційність до „незмінних керманичів” в адвокатурі Вадим виявляє як ставлення до некомпетентності, необ’єктивності, заполітизованості, свавілля, фахової безграмотності, зведення рахунків з використанням повноважень у дисциплінарних органах адвокатури, неуважності до проблем пересічних адвокатів. Погодьтесь, неприпустимою є ситуація, коли кваліфікаційно-дисциплінарні органи отримують на свої рахунки мільйони гривень, а звичайний адвокат ледь заробляє на себе та свою родину. Саме на цьому неодноразово наголошував Вадим; цій проблемі присвятив низку своїх статей і відкритих листів, опублікованих у ЗМІ. Він ніколи не забував і нагадував іншим: у кожній кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури є літні адвокати, пенсіонери, інваліди чи просто люди, які потребують матеріальної підтримки. Якщо їм не допомагає своя ж кваліфікаційно-дисциплінарна комісія; якщо їй байдуже до проблем рядових адвокатів, – про які органи адвокатського самоврядування взагалі може йтися?!

Одразу зазначимо: Вадима не цікавлять посади в органах адвокатури, які йому з самого початку пропонували звідусіль. Будь-яку посаду він розглядає лише в єдиному аспекті – чи зможе зреалізувати свої ідеї, чи задля блага всієї адвокатури або окремо взятої Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області? Сьогодні він пропонує прислухатися до слушних думок пересічних адвокатів і робити відповідні висновки, що само по собі може стати початком великого реформування адвокатури.

Задля утвердження поваги до адвокатської професії, її сутності та функції служіння громадськості, задля подальшого вдосконалення чинного законодавства України з питань діяльності адвокатури загалом та її дисциплінарних органів зокрема, він у своїх публікаціях (що ґрунтуються, на жаль, і на власному досвіді) порушує питання про безпідставне притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності; закликає колег протистояти випадкам некомпетентного, необ’єктивного, а інколи – і незаконного дисциплінарного розгляду; спонукає їх бути активними членами адвокатської спільноти, захищати свої права та інтереси. Він упевнений: саме від пересічних адвокатів залежить майбутнє справді демократичної адвокатури.

Методи реагування і впливу

Звичайно, Вадимові було б важко ефективно протистояти несправедливості та „незмінним керманичам” адвокатури, якби практично в усіх судових процесах його інтереси не представляв однокласник, друг, правничий партнер і відомий адвокат Андрій Авторгов. Втім, він не завжди поділяє радикальні погляди Вадима на можливі шляхи реформування адвокатури. До речі, Вадима за його войовничий характер позаочі називають «чорним» адвокатом, а Андрія – «білим», бо знають його як розсудливого і компромісного правника.

Отже, завдяки обґрунтованій та законній позиції Вадима, наполегливій адвокатській праці Андрія, його відданості справі та спільним інтересам, усі судові справи „Хабібуллін проти дисциплінарних органів адвокатури” виграно, а неправомірні рішення скасовано. Опоненти Вадима робили усе можливе і неможливе, аби оскаржити у касаційному порядку ті рішення, якими – можливо, вперше в історії відносин між адвокатом і дисциплінарними органами адвокатури – було відновлено справедливість. Втім, у листопаді 2007 року касаційна інстанція підтримала позицію Вадима винесенням ухвали про відмову у задоволенні касаційної скарги КДКА, чим остаточно підтвердила той факт, що, на жаль, випадки незаконного притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності й досі мають місце. Ця перемога тим важливіша для Вадима, що подібні рішення трапляються зовсім нечасто − зазвичай суди апеляційної та касаційної інстанції воліють не ставати на шляху КДКА і, скасовуючи всі рішення, направляють такі справи на новий розгляд…

Натомість Вадим продовжує боротьбу і подає позов про стягнення моральних збитків, завданих винесенням неправомірного рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Він знову виграв справу, і на його користь було стягнуто відповідну грошову компенсацію. Після примусового стягнення у виконавчому провадженні, на що пішло чимало часу, Вадим в повному обсязі, до останньої копійчини, перерахував ці кошти на потреби дітей-сиріт до трьох дитячих будинків Київської області: Обласного будинку дитини Білої Церкви, Київського міського будинку дитини імені М. Городецького, Київського спеціалізованого обласного будинку дитини.

У Правилах адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України, сказано, що і рядовий адвокат, і посадовці в органах адвокатури – члени Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або її дисциплінарної палати – повинні як в своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесними і порядними, не вдаватися до обману та інших протизаконних засобів для досягнення своєї професійної або особистої мети; що всією своєю діяльністю адвокати мають утверджувати повагу до адвокатської професії, її сутності і громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню її престижу. Допустимими формами реагування адвоката на незаконну або неетичну поведінку іншого адвоката або цих посадовців (членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або її дисциплінарної палати), якою заподіяно або може бути заподіяно шкоду інтересам адвоката, виборним органам адвокатури або адвокатурі як такій, вважаються звернення (заяви, скарги) в органи адвокатури, наділені дисциплінарними повноваженнями стосовно адвокатів, а також використання інших форм захисту прав та законних інтересів особи, передбачених чинним законодавством України, зокрема судового оскарження.

Вадим завжди пам’ятає, що він, як і всі інші майже тридцять п’ять тисяч адвокатів України, має повсякчас дотримуватися Правил адвокатської етики, виконувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарних органів адвокатури, прийняті в межах їхньої компетенції, що, разом з тим, не виключає можливості критики останніх та оскарження неправомірних рішень у встановленому законом порядку. А тому Вадим вирішує привернути увагу до проблеми дисциплінарних органів не тільки адвокатської громадськості, але й широкого загалу. Частину своїх публікацій Вадим присвячує питанню реформування адвокатури та її дисциплінарних органів.

Аби виключити можливість будь-яких зловживань з цього приводу чи то у приватних інтересах, чи то в інтересах Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області та її дисциплінарної палати, – на розсуд колег та всіх небайдужих до проблем української адвокатури він пропонує повний і систематичний огляд в мережі Інтернет стану справ у цьому питанні, причому без жодних коментарів, у формі відсканованих матеріалів. А ще з допомогою свого правничого партнера Вадим відкриває Інтернет-сторінку www.sprava-khabibullin.kiev.ua, де висвітлюється опозиційна діяльність адвоката щодо Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області та її дисциплінарної палати; питання реформування адвокатури та її дисциплінарних органів.

Можливість реформування та зміна ставлення рядових адвокатів до проблем адвокатури ускладнюються ще й тим, що зазвичай реальний доступ до рядових адвокатів мають тільки недемократичні „постійні та незмінні керманичі” кваліфікаційно-дисциплінарних органів адвокатури, і „достукатися” до більшості адвокатів у регіонах практично неможливо: немає ані їхніх поштових адрес, ані телефонних номерів, а газет вони здебільшого не виписують, Інтернет для деяких – ледь не якась дивовижа. Тому більшість адвокатів чує тільки своїх „керманичів”, які мають з ними постійний контакт, а отже – й вплив на їхню думку.

Втім, Вадим все ще сподівається, що запроваджена ним практика інформування через Інтернет, розміщення публікацій, відкритих листів та застосування інших законних способів опозиційної діяльності у напрямі реформування дисциплінарних органів адвокатури спонукають рядових адвокатів до об’єднання в адвокатську спільноту, аби активно захищати свої права та інтереси від заполітизованості, свавілля, непрофесійності й, що вкрай жахливо, зведення рахунків з використанням повноважень у дисциплінарних органах адвокатури.

Деякі результати

Опозиційна діяльність Вадима, на щастя, виявилась не марною. Позитивні зрушення є, хоча й відбуваються вони дуже повільно. Це підтверджується, наприклад, подіями червня 2006 року, коли відбувалося обрання нового складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області.

Вадим, узявши за принцип діяти правомірно, не порушуючи адвокатської етики (позаяк це ускладнило б його опозиційну діяльність, а то й звело б її нанівець), напередодні зборів почав публікувати відкриті листи та статті, в яких намагався донести до рядових адвокатів просту істину: їхня пасивність дасть змогу деяким колегам-функціонерам від адвокатури, далеким від належного професійного рівня, вкотре пересісти в нові крісла, аби й надалі насаджувати заполітизованість, запроваджувати практику зведення рахунків з використанням повноважень у дисциплінарних органах адвокатури. Крім того, Вадим попереджав про намагання цих „незмінних керманичів”, в порушення і всупереч вимогам чинного законодавства України, нормам адвокатської та просто людської етики, незаконно переобратися на керівні посади в органи адвокатури на третій термін.

У своїх неодноразових зверненнях на адресу деяких народних депутатів України, авторів кількох законопроектів „Про адвокатуру”, Вадим висловлював особисту недовіру членам дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області та привертав увагу до проблем дисциплінарних органів адвокатури, до потреби переобрання голови та членів дисциплінарних палат тощо.

Проте, на жаль, далеко не всі, до кого були звернені ці застереження, сповнені почуття громадянської відповідальності й тривоги, належно відреагували на можливу загрозу. Тож сталося так, як мало статися у разі ігнорування застережень досвідченого правника…

Вадим був єдиним, хто наважився оскаржити неправомірні, проведені з порушенням вимог чинного законодавства України, „вибори” в органи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області. Його судовий позов було взято до уваги: обрання деяких членів комісії було визнано таким, що відбулося всупереч вимогам закону. Незаконним було визнано й переобрання на третій термін керівника комісії. Отже, завдяки Вадимовим зусиллям було проведено другу частину виборів, які відзначалися вже більшою демократичністю.

Нарешті деякі слушні зауваження Вадима було враховано. Але з урахуванням неправомірності перших, таких собі містечкових, зборів адвокатів, коли в ухваленні рішення про новий (старий) склад Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області взяли участь не три тисячі адвокатів, а лише двісті (що становить близько 5% від усієї кількості), – друга частина виборів також не може визнаватися законною. Судовий розгляд справи про скасування виборів до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області наразі штучно затягується, тож процес все ще триває. Вважаючи обстоювання справедливості своїм професійним та громадянським обов’язком, Вадим не припиняє боротьби за перемогу своїх принципів.

Дізнавшись, що Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Київської області було зареєстровано з порушенням вимог чинного законодавства України, без участі всіх адвокатів, він подає позов про скасування державної реєстрації цієї юридичної особи та її ліквідацію. Він пропонує у разі підтвердження неправомірності створення та реєстрації цієї КДКА і скасування її державної реєстрації призначити нову – відповідно до чинного законодавства, і, головне, за участі всіх адвокатів Київської області. Судовий розгляд цієї справи також штучно затягується, але… Будемо сподіватися.

Звісно, молодь в адвокатурі та й деякі старші колеги не зацікавлені брати активну участь у цих процесах, позаяк на сьогодні їх ці питання не турбують; вони не усвідомлюють, що без змін і реформ адвокатура стоїть на місці. Звісно, можна змінити Закон про адвокатуру, але ж керманичі в органах адвокатури не зміняться і, на відміну від пересічних адвокатів, вони просто пересядуть в нові крісла, отримавши нову, „реформовану” і безконтрольну, владу над рядовими адвокатами.

Втім, надія на краще є: дійсним визнанням заслуг Вадима перед адвокатурою та підтримкою його позиції хоча б на регіональному рівні можна вважати пропозицію очолити адвокатське об’єднання „ Київська обласна колегія адвокатів ” . У вересні 2007 року загальні збори членів колегії одноголосно обрали його на посаду голови цього адвокатського об’єднання.

МАЙБУТНЄ

Сьогодні питання створення нових спеціалізованих напрямів діяльності правників, адвокатів, юридичних фірм та адвокатських об’єднань залишається відкритим. Для Вадима найближчою перспективою було створення спеціалізованих проектів саме у галузі арбітражних керуючих (А.В.О.), податкового захисту (А.Л.В., М.Л.Г., К.М.О.), кримінального судочинства (У.Л.Д., Т.Т.М., П.І.В.), спорту (К.О.О., К.В.О.), військового обов’язку (А.В.М.), медицини (М.П.Ю., Н.К.Р.), інтелектуального захисту (А.В.М.), тощо (автор навмисно не наводить повні ПІБ наявних та майбутніх потенційних партнерів його спеціалізованих правничих проектів). Ці напрями, на думку Вадима, є найбільш близькими до вже створених, тож він встиг навіть визначити деякі найдостойніші кандидатури на заміщення можливо вакантних посад керівників-партнерів цих спеціалізованих правничих проектів.

Згодом, уже з відстані часу, ми, мабуть, зрозуміємо, як сталося так, що за найнесприятливіших обставин усі сміливі, а інколи – практично нездійсненні та нереальні задуми, мрії та проекти Вадима – все-таки здійснилися. Як сталося так, що йому вдалось реалізувати те, що критикувалось з усіх боків – створити вузькоспеціалізовану правничу практику. Та чи був Вадимів розрахунок правильним? З боку могло здатися, що точність розрахунку, бачення перспективи і відповідальність, властиві йому та його лідерським якостям, є виявом якоїсь невідомої надприродної сили, яка мабуть постійно супроводжує Вадима та скеровує у житті. Очевидно, тільки так можна було пояснити, чому за зовсім несприятливих обставин здійснюються Вадимові найсміливіші та інколи практично нездійсненні та нереальні задуми, мрії та проекти.

Але про це та найцікавіші правничі справи Вадима, його партнерів та спеціалізованих правничих проектів – Агентство з питань боргів та банкрутства, Агентство арбітражних керуючих, Агентство з питань податкового захисту, Агентство кримінального права, Агентство спортивного права, Агентство медичного права, Агентство військового права, громадської організації «Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства», адвокатського об’єднання «Київська обласна колегія адвокатів», – про його правничу, правозахисну, адвокатську, громадську і викладацьку, а може згодом і політичну діяльність, ми зможемо розповісти згодом, у другій частині персонального збірника правника.

Тобто далі буде, завдяки наполегливій праці, долі та Богу…

< … >

Більш детальну інформацію про Хабібулліна Вадима Монев’яровича можливо отримати переглянув його персональну інтернет-сторінку: http://www.khabibullin.kiev.ua/

 

 

ШЛЯХ ДО УСПІХУ І ПРАВНИЧОГО МАЙБУТНЬОГО Радянський Союз/Незалежна Україна (Вадим ХАБІБУЛЛІН, персональний збірник правника, ВИДАВНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ «ЮСТІНІАН», КИЇВ - ЮСТІНІАН – 2008, ВИТЯГ):

http://khabibullin.kiev.ua/pabl_ua.php?cat=10

Вадим ХАБІБУЛЛІН. ШЛЯХ ДО УСПІХУ І ПРАВНИЧОГО МАЙБУТНЬОГО Радянський Союз/Незалежна Україна (персональний збірник правника, ВИДАВНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ «ЮСТІНІАН», КИЇВ - ЮСТІНІАН – 2008, ВИТЯГ)

Персональна інтернет - сторінка Хабібулліна Вадима Монев`яровича - Публікації

ШЛЯХ ДО УСПІХУ І ПРАВНИЧОГО МАЙБУТНЬОГО

Радянський Союз/Незалежна Україна

30.01.2008

Вадим ХАБІБУЛЛІН. ШЛЯХ ДО УСПІХУ І ПРАВНИЧОГО МАЙБУТНЬОГО Радянський Союз/Незалежна Україна (персональний збірник правника, ВИДАВНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ «ЮСТІНІАН», КИЇВ - ЮСТІНІАН – 2008, ВИТЯГ) - ...Згодом, уже з відстані часу, ми, мабуть, зрозуміємо, як сталося так, що за найнесприятливіших обставин усі сміливі, а інколи – практично нездійсненні та нереальні задуми, мрії та проекти Вадима – все-таки здійснилися. Як сталося так, що йому вдалось реалізувати те, що критикувалось з усіх боків – створити вузькоспеціалізовану правничу практику. Та чи був Вадимів розрахунок правильним? З боку могло здатися, що точність розрахунку, бачення перспективи і відповідальність, властиві йому та його лідерським якостям, є виявом якоїсь невідомої надприродної сили, яка мабуть постійно супроводжує Вадима та скеровує у житті. Очевидно, тільки так можна було пояснити, чому за зовсім несприятливих обставин здійснюються Вадимові найсміливіші та інколи практично нездійсненні та нереальні задуми, мрії та проекти...

29.01.2008

Розділ 7 Адвокатура - ...він не завжди поділяє радикальні погляди Вадима на можливі шляхи реформування адвокатури. До речі, Вадима за його войовничий характер позаочі називають «чорним» адвокатом, а Андрія – «білим», бо знають його як розсудливого і компромісного правника...

29.01.2008

Розділ 6 2001-2008 - ...Створити правничу – тим більше, вузькоспеціалізовану, а не багатопрофільну – фірму завжди було непросто. А рішення Вадима – створити агентство без допомоги, без зв’язків, без належного матеріального ресурсу, під час навчання на четвертому курсі юридичного ВНЗ, полишивши найвідомішу і найавторитетнішу адвокатську фірму, – інакше як викликом долі не назвеш. Звісно, виникнення на ринку правничих послуг молодої правничої фірми не всім було до душі. Однак Вадим обрав рідкісну спеціалізацію, якій в той час мало хто приділяв належну увагу (радше, не хотіли нею займатися через складність, витратність, конфліктність та не завжди безпечність). Можливо, саме це на початковому етапі убезпечило спеціалізовані правничі проекти Вадима від будь-якого зовнішнього впливу конкурентів чи „зацікавлених” у „спокої” на ринку правничих послуг. Вадим тоді казав: „Ми займаємося тільки тим, чим інші майже не займаються; і не займаємося тим, чим займаються майже всі”...

29.01.2008

Розділ 5 1999-2001 - ...З часом усі ті напрацювання та успіхи, які пов’язують Вадима з цією адвокатською конторою, дехто (але, на щастя, не всі) захоче забути. Людська природа така, що його намагатимуться оббрехати, облити брудом, викривити факти... Усе це вже було – звісно, в односторонньому порядку. А потім для Вадима почалася пора замовчування – не було опубліковано жодної його статті у відповідних, „своїх”, юридичних виданнях, ігнорувалися його спеціалізовані правничі проекти в „своїх” професійних юридичних рейтингах...

29.01.2008

Розділ 4 1996-1999 - ...Після реформи системи державного примусового виконання 1998 року посаду судового виконавця з кримінальних справ колишнього Київського міського суду, як і загалом інститут судових виконавців, було ліквідовано. У новій державній виконавчій службі України, до створення якої Вадим також доклав певних зусиль, йому не запропонували і найнижчої посади...

29.01.2008

Розділ 3 1990-1996 - ...Мама Олена Олександрівна, яка все життя пропрацювала медичною сестрою, дуже хотіла, аби син після закінчення школи вступив до інституту і став лікарем. Протягом 1990–1992 років Вадим шість-сім раз намагався вступити до відповідних освітніх закладів – від медичних училищ № 1 і № 2 до Київського медичного університету. Проте, всі спроби були невдалими, адже ані на підготовчі курси, ані на персональні уроки грошей не було, а освітяни добре розуміли, як слід виживати у нових умовах – заробляючи під час вступних іспитів...

29.01.2008

Розділ 2 1975-1990 - ...„Хабібуллін, ти що, адвокат?” – часто казали вчителі, коли Вадим ставав на захист однокласників, яким, на його думку, вчитель несправедливо робив зауваження або навіть виганяв із класу. Постійні скарги вчителів, виклик батьків до школи, нарікання вдома... Батькам було несолодко, позаяк з усіх боків лунало: хлопець неслухняний, некерований, постійно робить зауваження вчителям. А весь Вадимів «гріх» полягав у тому, що він захищав себе та своїх однокласників, що, звісно, не всім подобалось...

29.01.2008

Розділ 1 Загальний, спецпроекти - ...Вадим Хабібуллін вважає, що у найближчому правничому майбутньому питання створення нових спеціалізацій, спеціалізованих напрямів діяльності правників, адвокатів, юридичних фірм та адвокатських об’єднань залишатиметься відкритим. Але будь-який продукт, а тим більше – такий інтелектуальний і творчий – потребує значного вкладення часу, матеріальних та моральних ресурсів. Крім того, певна спеціалізація, на думку Вадима, може створюватися сьогодні для завтра чи для післязавтра, тобто на майбутнє (до того ж, не завжди на найближче, тому що створення спеціалізованих правничих проектів є досить дорогим і витратним)...

http://www.khabibullin.kiev.ua/

ABC.NET.UA-Design Studio