КМГФПББ
Агентство арбітражних керуючих
Агентство з питань податкового захисту



“Приватний судовий виконавець. Естонський досвід”

всеукраїнська газета для юристів Юридична газета №11(23) від 15.06.2004.

Одне з основних прав людини – право на справедливий судовий розгляд у розумні строки. Європейський суд з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Case of Immobiliare Saffi v. Italy) від 28 липня 1999 р. зазначає, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід’ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Європейської конвенції з прав людини. А право на звернення до суду, гарантоване ст. 6, передбачає і практичне виконання остаточних, обов’язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Як відомо, у Франції, Бельгії, Люксембурзі та інших країнах континентальної Європи судові виконавці – приватні особи, які працюють за ліцензією. Така ж система діє у деяких країнах Східної Європи і починається процес її запровадження у постсоціалістичних країнах. Наприклад, така система з 2001 р. запроваджена у Чехії, де працюють і приватні судові виконавці, і штатні працівники суду. Перший досвід засвідчив, що приватні судові виконавці працюють значно ефективніше, але їх послуги коштують дорожче. З січня 2004 р. приватні судові виконавці в Чехії наділені новими повноваженнями – тепер вони будуть виконувати функції керуючих майном осіб, які знаходяться під вартою. Розглянемо законодавство, що регламентує приватну судово-виконавську діяльність на прикладі однієї з пострадянських країн – Естонії, де з 1 березня 2001 р. діє реформаторський Закон «Про судових виконавців». Інформація та текст Закону отримана з офіційного сайту Міністерства юстиції Естонії www.just.ee.

РЕФОРМА

Реформа мала на меті підвищити ефективність організації виконання рішень. До цього часу примусове виконання рішень здійснювали державні службовці – штатні судові виконавці. Таким чином, витрати, пов’язані зі стягненням, опосередковано сплачував кожний платник податків, незалежно від того чи був він будь-коли стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні.
За ідеологією ж нової системи всі витрати, пов’язані зі стягненням, має нести особа, з вини якої порушено виконавче провадження – тобто особа, яка у встановлений строк не виконала пред’явлені до неї вимоги – боржник.
Найдешевшим способом виконання судових рішень було і залишилось добровільне їх виконання. Необхідність застосування державою засобів примусу за допомогою судового виконавця є наслідком неповаги до встановлених державою правил.
Вільнонаймані судові виконавці змінили судових виконавців, які працювали до того часу як державні службовці. Процесуальна сторона роботи вільнонайманих судових виконавців схожа на роль керуючого банкрутством. Вільнонаймані судові виконавці представляють єдину інституцію, що має право в примусовому порядку виконувати судові та інші рішення.

Послуги судового виконавця платні. Він має право не починати виконавче провадження, якщо стягувач не здійснить попередню оплату витрат по виконанню.

У передбачених законом випадках судовому виконавцю забороняється вимагати оплату за послуги.

Попередня оплата буде повернена у випадку, коли боржник виконає вимогу та сплатить послуги судового виконавця, пов’язані з виконанням. Для здійснення попередньої оплати в державному бюджеті (наприклад, податковий бюджет, бюджет поліції, митного департаменту) передбачені необхідні суми.

До 1 червня 2001 р. всі виконавчі документи, видані на підставі рішень судів щодо приватноправових вимог, по яким вже було відкрито виконавче провадження, були передані до провадження вільнонайманим судовим виконавцям без попередньої оплати з боку стягувачів, а щодо публічно-правових вимог – розподілені між судовими виконавцями Міністерства юстиції.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 2 Закону Естонської Республіки «Про судових виконавців» (далі – Закон) визначає правовий статус судового виконавця як незалежну особу, котра посідає публічно-правову посаду та виконує свої посадові обов’язки як особа вільної професії від свого імені та під свою відповідальність. Судовий виконавець не є підприємцем або державним службовцем. При оподаткуванні службової діяльності судового виконавця до нього застосовуються положення, які стосуються підприємців – фізичних осіб.

Судовий виконавець повинен при вчиненні службових дій бути неупередженим та користуватися довірою всіх осіб, на користь чи щодо яких він вчиняє дії. Судовий виконавець має дотримуватися своєї посадової присяги та поводити себе належним чином і поза своєю службовою діяльністю.

Судовий виконавець має посадовий знак і службову печатку. Він належать до сфери управління міністра юстиції, який вправі видавати постанови з питань організації його службової діяльності.

Місцем роботи судового виконавця є його бюро. Стаття 4 Закону встановлює певні вимоги до бюро судового виконавця – воно має знаходитися в районі діяльності судового виконавця, відкритому для вільного доступу місці, бути придатним для прийому осіб, відкритим щонайменше чотири години кожного робочого дня, судовим виконавцем повинно бути встановлено час прийому в робочі дні тривалістю чотири години не менше двох разів на тиждень, час роботи і години прийому судового виконавця мають бути доведені до загального відома. З дозволу міністра юстиції кілька судових виконавців можуть утримувати спільне бюро, проте і в цьому випадку кожний судовий виконавець вчиняє службові дії від свого імені і несе за свою службову діяльність особисту відповідальність.

Судовий виконавець зобов’язаний вести бухгалтерський облік.

Статтею 5 Закону встановлені певні обмеження в службовій діяльності судового виконавця. Так, він не може бути засновником, членом правління, ліквідатором комерційного товариства, завідуючим філіалом іноземного комерційного товариства, особою, що здійснює управління майном банкрута, членом комітету кредиторів тощо.

Відповідно до ст. 6 Закону судовий виконавець несе відповідальність за порушення своїх посадових обов’язків. Держава ж не відповідає за шкоду, спричинену судовим виконавцем.

Статтею 7 Закону встановлено обов’язкове страхування професійної відповідальності судового виконавця та вимоги до страховика.

ЗБЕРІГАННЯ ТАЄМНИЦІ

Згідно із ст. 8 Закону судовий виконавець зобов’язаний зберігати комерційну таємницю і не розголошувати отримані в процесі службової діяльності відомості, які не можуть бути розголошені відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють захист відомостей особистого характеру. Зазначений обов’язок діє і після звільнення судового виконавця з обійманої посади та поширюється на співробітників бюро судового виконавця та інших осіб, що мають доступ до вказаних відомостей. Судовий виконавець повідомляє відомості, отримані в ході службової діяльності, тільки особам, на користь чи щодо яких вчинені виконавчі дії, або їх представникам. На вимогу судів необхідно надавати відомості, що мають відношення до справ, які знаходяться в їх провадженні. А ось інформацію слідчим органам судовий виконавець надає на підставі ухвали суду.

Відомості, отримані в процесі службової діяльності судового виконавця, зобов’язані зберігати в таємниці кредитні установи, суди, архіви, інші установи та юридичні особи, їх працівники, в яких знаходяться документи, що містять такі відомості. Проте положення цієї статті не повинні суперечити праву осіб бути присутніми при виконавчих діях та знайомитися з виконавчими справами, передбаченими Кодексом про виконавче провадження.

ЯК СТАТИ СУДОВИМ ВИКОНАВЦЕМ?

На посаду судового виконавця згідно із ст. 10 Закону можуть бути призначені громадяни Естонії, що пройшли стажування та склали іспит на отримання кваліфікації судового виконавця, виконали акредитовану державою навчальну програму академічної юридичної освіти, володіють мовою та мають високі моральні якості.

Не можуть призначатися на посаду судового виконавця особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину, підозрюваних, обвинувачених чи підсудних у кримінальних справах, відсторонених від посад судді, нотаріуса чи судового виконавця, осіб, виключених з адвокатури, звільнених від публічної служби за скоєння дисциплінарного проступку, особи, які є неспроможними боржниками. Крім того, ст. 12 Закону передбачається стажування кандидатів у судові виконавці.

Посади судових виконавців заміщуються на конкурсній основі. До складу конкурсної комісії входять суддя і судовий виконавець, призначені міністром юстиції, три представники Міністерства юстиції і один залужений юрист. Судовий виконавець призначається на посаду міністром юстиції безстроково та повинен прийняти посаду впродовж трьох місяців після призначення. До вступу на посаду судовий виконавець має скласти посадову присягу.

Один раз на п’ять років провадиться атестація судових виконавців комісією із атестації.

ЗВІЛЬНЕННЯ З ПОСАДИ І ЗАМІЩЕННЯ

Статтею 16 Закону передбачені підстави для звільнення судового виконавця з посади. Так, міністр юстиції звільняє судового виконавця з посади:
  • на підставі його письмової заяви;
  • за станом здоров’я;
  • при досягненні судовим виконавцем 65-річного віку;
  • у випадку набрання чинності вироку за умисно скоєний злочин, або інший вирок, покарання за яким несумісне з посадою судового виконавця;
  • якщо на судового виконавця накладено дисциплінарне стягнення у вигляді відсторонення від обійманої посади;
  • порушення порядку заміщення судового виконавця, чи після призначення на посаду буде з’ясовано, що він надав недостовірні відомості;
  • якщо судовий виконавець не прийняв посаду впродовж трьох місяців після призначення;
  • за результатом атестації;
  • у разі оголошення про банкрутство судового виконавця.
Глава 3 Закону дуже детально регламентує порядок заміщення судового виконавця у разі неможливості виконання судовим виконавцем своїх обов’язків більше ніж 5 днів, порядок несення витрат щодо утримання бюро судового виконавця, порядок отримання винагороди, відповідальність на період заміщення одного судового виконавця іншим.

ВИНАГОРОДА СУДОВОГО ВИКОНАВЦЯ

Глава 4 Закону визначає порядок та розмір отримання винагороди судового виконавця. Згідно із ст. 22 розміри винагороди судового виконавця встановлюються у фіксованих сумах, виходячи із розмірів грошових вимог, або у фіксованих сумах, стягуваних за здійснення виконавчих дій.

Винагорода судового виконавця стягується з боржника разом із сумою грошової вимоги, що знаходиться на примусовому виконанні. Якщо грошові вимоги, які знаходяться на примусовому виконанні, стягується з боржника частково, то судовий виконавець може стягнути як винагороду тільки частину грошової суми, пропорційну частці повного розміру винагороди судового виконавця у сумі вимоги та повної винагороди судового виконавця.

Солідарні боржники несуть за сплату винагороди судового виконавця солідарну відповідальність.

Підставою для стягнення винагороди судового виконавця є рахунок, пред’явлений судовим виконавцем.

Судовий виконавець вправі вимагати до порушення (відкриття) виконавчого провадження від стягувача внесення наперед суми винагороди або призначити строк для внесення винагороди після його порушення. Розміри сум, що вносяться наперед, визначає міністр юстиції.

Відповідно до постанови міністра юстиції № 16 від 16 лютого 2001 р. «Розміри плати за послуги судового виконавця» плата за послуги судового виконавця та їх попередня оплати визначаються залежно від суми стягнення згідно із таблицею, що міститься в ст. 2 цього положення.

Наведемо першу і останню позиції цієї таблиці:
Сума стягнення до крон* Розмір оплати послуг судового виконавця в кронах Передоплата в кронах
100025050
---
10 000 00050 0004000
*1 євро = 15,6 крон

Таблиця побудована за принципом: чим більше сума, що підлягає стягненню, тим менший розмір винагороди судового виконавця у відсотках до суми, що підлягає стягненню.

У статті 4 цього ж положення наведений перелік виконавчих дій, які підлягають оплаті за твердими фіксованими ставками. Тверді ставки встановлені на такі виконавчі дії:

  • передача певних предметів, зазначених у виконавчому документі, відібрання дитини – 250 крон;
  • виселення з приміщень з диференціацією суми залежно від площі займаного боржником приміщення – 500-1000 крон.
Якщо при відкритті виконавчого провадження з’ясується, що боржник вимогу вже виконав, попередня оплата за послуги судового виконавця не повертається.

Крім того, судовий виконавець має право брати плату за виготовлення додаткових копій своїх актів (5-7 крон за сторінку), брати додаткову плату за вчинення виконавчих дій поза межами адміністративно-територіальної одиниці, де знаходиться бюро судового виконавця.

Заборонено вимагати внесення попередньої суми винагороди від стягувачів, що звільнені від сплати державного мита або від сплати за юридичну допомогу в зв’язку з неплатоспроможністю, а також від стягувачів – фізичних осіб за виконання рішень щодо відшкодування шкоди, заподіяної йому злочином.

Якщо винагорода судового виконавця стягнута з боржника в повному обсязі, то судовий виконавець повертає стягувачу внесену наперед суму.

Судовий виконавець має доводити до відома сторін розмір винагороди та роз’яснювати порядок її сплати.

Якщо винагорода судовому виконавцю, що встановлена в твердій грошовій сумі, не сплачена боржником або стягувачем, судовий виконавець має право звернути стягнення на підставі наданого їм рахунка на майно цих осіб у порядку, встановленому Кодексом про виконавче провадження.

На неправильне встановлення винагороди сторонами може бути подана скарга. У разі визнання дій судового виконавця щодо стягнення чи визначення розміру винагороди незаконними, судовий виконавець повертає безпідставно стягнуті кошти впродовж десяти днів після вступу рішення суду в законну силу.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДОВОГО ВИКОНАВЦЯ

Згідно із ст. 30 Закону нагляд за діяльністю судових виконавців у районі їх діяльності здійснює голова повітового чи міського суду, а за діяльністю всіх судових виконавців – міністр юстиції.

Чиновники, що здійснюють нагляд, перевіряють не рідше ніж один раз на рік відповідність діяльності судових виконавців встановленим вимогам. Вони перевіряють організацію роботи бюро судових виконавців, їх фінансово-господарську діяльність, використання інформаційних систем, зберігання документів, страхування професійної відповідальності. Позачергові перевірки діяльності судових виконавців дозволяється проводити в разі наявності відомостей, що вказують на необхідність проведення додаткового контролю, а також за клопотанням судових виконавців. Судові виконавці зобов’язані пред’являти чиновникам, які здійснюють нагляд, реєстри та інші документи.
Крім того, судові виконавці можуть для отримання консультацій із питань організації своєї роботи звертатись до чиновників, що здійснюють нагляд.

Дисциплінарними проступками для судових виконавців є:

  • невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов’язків, зокрема, стягнення з корисливих мотивів винагороди, що не відповідає встановленим ставкам;
  • вчинення недостойного діяння, що суперечить загальновизнаним нормам моралі чи дискредитує судового виконавця незалежно від того, чи вчинено це діяння при виконання службових обов’язків, чи ні. Дисциплінарними стягненнями, що застосовуються до судових виконавців є:
  • догана;
  • штраф у розмірі до 100000 крон, який підлягає сплаті в тримісячний строк із дня його накладення в дохід держави;
  • усунення з посади.
Право накладати на судових виконавців дисциплінарні стягнення має міністр юстиції.

Порушується дисциплінарне провадження на вимогу голови повітового чи міського суду. Міністр юстиції має право порушувати дисциплінарне провадження у випадках, якщо результати нагляду за службовою діяльністю судового виконавця, скарга чи інший документ або повідомлення дають підстави для думки про скоєння судовим виконавцем дисциплінарного проступку. Міністр юстиції вимагає від судового виконавця письмового пояснення обставин, що слугують підставою для порушення дисциплінарного провадження, про що міністр видає наказ, який негайно доводиться до відома судового виконавця.

По дисциплінарному провадженню можуть бути винесені такі рішення: міністр юстиції видає наказ про встановлення факту скоєння дисциплінарного проступку або наказ про встановлення факту відсутності скоєння дисциплінарного проступку та припиняє дисциплінарне провадження. Наказ доводиться до відома всіх судових виконавців.

Згідно із ст. 43 Закону дисциплінарне стягнення вважається погашеним, якщо впродовж року з дня його накладення судовий виконавець не буде підданий новому дисциплінарному стягненню. Міністр юстиції може зняти дисциплінарне стягнення достроково.

Судовий виконавець може оскаржити дисциплінарне стягнення в адміністративний суд у місячний строк із дня, коли йому стало відомо про накладення стягнення. Суд скасовує дисциплінарне стягнення, якщо стягнення застосоване до судового виконавця незаконно, або не відповідає тяжкості проступку і обставинам його скоєння, або застосовано без урахування попередньої поведінки судового виконавця.

Якщо рішення про відсторонення судового виконавця скасовано судом як таке, що не відповідає тяжкості скоєного дисциплінарного проступку, то судовий виконавець має право вимагати компенсацію за не отриманий дохід у розмірі його середнього доходу за останні шість місяців, що передували накладенню стягнення.

Якщо щодо судового виконавця порушено дисциплінарне провадження, то він може бути звільнений за власним бажанням не раніше закінчення дисциплінарного провадження.
Як бачимо, і матеріальне заохочення і відповідальність судового виконавця достатньо детально визначені.

Також відповідно до ст. 54 Закону судовим виконавцям, призначеним на посаду на підставі цього Закону, може бути відчужене державне рухоме майно, необхідне для початку їхньої діяльності.

ЧИ ПОТРІБНО ЦЕ НАМ?

В інтерв’ю газеті «Киевские ведомости» (№ 174 (2688) від 13 серпня 2002 р.) на запитання журналіста про залучення в Україні до виконання судових рішень приватних компаній, міністр юстиції Олександр Лавринович повністю відкинув таку можливість.

Не так категорично висловився міністр юстиції Російської Федерації Юрій Чайка, який у своїй доповіді «Виконання судових рішень відповідно до Європейських стандартів» на 24-й Конференції європейських міністрів юстиції наголосив, що позитивний досвід європейських країн, в яких діє система приватних судових виконавців, слід застосовувати, але з методами державного регулювання, оскільки функціонування системи приватних судових виконавців не може відбуватися без контролю з боку держави шляхом правового регулювання та ліцензування.

Як свідчить досвід багатьох європейських країн, інститут приватних судових виконавців має чимало позитивних моментів та може бути в тій чи іншій мірі використаний як субсидіарна або альтернативна форма державному механізму виконання судових рішень.

Так, звичайно, важко уявити в Україні ситуацію, коли заробітну плату за рішенням суду з підприємства, яким керує так званий «червоний директор», буде стягувати не «слухняний» державний виконавець, якого можна завжди «поставити на місце» телефонним дзвінком до його керівника або районного прокурора, а незалежна приватнопрактикуюча особа, наділена достатніми для виконання своїх обов’язків повноваженнями.

Але, на мою думку, в Україні є всі передумови для прийняття закону, аналогічного естонському. Натомість запроваджувати його слід поступово, не руйнуючи те, що створено. Спочатку слід увести квоту для приватних судових виконавців, наділити їх тими ж повноваженнями, що й державних виконавців, проаналізувати ефективність їх діяльності, вибрати «кращих з кращих» претендентів на цю посаду з числа державних виконавців та практикуючих юристів. Тоді і будуть позитивні зрушення у сфері виконання судових рішень та повага до цієї нелегкої професії.


ABC.NET.UA-Design Studio