КМГФПББ
Агентство арбітражних керуючих
Агентство з питань податкового захисту



“Історія одного відводу”

всеукраїнська газета для юристів Юридична газета №12 (48) від 30.06.2005.

Однією з найважливіших гарантій додержання принципу законності при здійснені виконавчого провадження є право сторін заявити відвід державному виконавцю, експерту, перекладачу начальнику відділу державної виконавчої служби або всім державним виконавцям ВДВС.

ЗАКОН

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

За наявності обставин для відводу зазначені особи зобов’язані заявити самовідвід. З тих само підстав відвід цим особам може бути заявлений стягувачем, боржником або їх представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Питання про відвід державного виконавця вирішується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, про що виноситься постанова.
Питання про відвід, самовідвід начальника відділу Державної виконавчої служби або всіх державних виконавців відділу Державної виконавчої служби вирішується наказом керівника відповідного органу вищого рівня. Наказ про задоволення чи відмову в задоволенні відводу, самовідводу начальника відділу Державної виконавчої служби або всіх державних виконавців відділу Державної виконавчої служби може бути оскаржений у 10-денний строк до Міністерства юстиції України або до суду.
У разі відводу державного виконавця, виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або до іншого підрозділу Державної виконавчої служби. Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду у 10-денний строк, а відводу експерта, спеціаліста, перекладача – у той само строк начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби, а у разі його відмови – до суду.
Посадові особи, що мають право на розгляд питання про відвід державного виконавця, експерта, спеціаліста чи перекладача, а також суд зобов’язані розглянути заяву про відвід або самовідвід у термін до 3 діб.

Здається все просто і зрозуміло. Проте іноді у виконавчому провадженні добитися відводу державного виконавця, а тим більше начальнику відділу державної виконавчої служби або всіх державних виконавців відділу державної виконавчої служби буває дуже складно або ж зовсім неможливо. Виникає думка – якщо державний виконавець чи начальник відділу ДВС неупереджений, “незаангажований”, то йому в результаті заявленого відводу від передачі конкретного виконавчого провадження іншому колезі повинно бути як-то кажуть «ні холодно, ні жарко». Але на практиці виходить зовсім по-іншому.

 

ПРАКТИКА

Одна відома спеціалізована юридична фірма отримала від свого клієнта доручення на представництво його прав та законних інтересів як стягувача у виконавчому провадженні. Два роки тому (!!!) клієнт направив наказ господарського суду на примусове виконання до одного з районних відділів ДВС м. Києва і перебував у впевненості, що незабаром отримає свої присуджені кошти.

Зробивши запит до вказаного відділу, юридична фірма отримала відповідь, що виконавче провадження давно закінчено, а наказ повернутий стягувачу без виконання в зв’язку з відсутністю у боржника грошових коштів та рахунку. Проаналізувавши цю відповідь, стає зрозумілим, що фактично виконавчі дії проведені не повно, а виконавчий документ повернутий не стягувачу, а скоріш за все «засланий» у корзину для сміття.

За скаргою представника ухвалою господарського суду м. Києва дії ВДВС визнані незаконними, зобов’язано постанову про повернення виконавчого документа скасувати та поновити виконавче провадження щодо виконання наказу, замість якого був виданий дублікат. Апеляційний господарський суд та Вищій господарський суд України залишили цю ухвалу без змін, а скарги ВДВС та боржника – без задоволення.

Знаючи про упереджене ставлення начальника цього відділу до даного виконання, наказ спрямований до іншого відділу ДВС – за місцем знаходження майна боржника. Проте після кулуарних перемовин начальників обох відділів наказ знову потрапив до того відділу, де його раніше «загубили».

Представник стягувача подав до начальника Київського міського управління юстиції заяву про відвід начальника районного відділу ДВС та всіх державних виконавців відділу та передачу наказу до іншого відділу ДВС. Ця заява підлягала розгляду у триденний строк і мала б бути вирішена наказом начальника Київського міського управління юстиції. Проте за три тижні замість наказу надійшов лист за підписом його підлеглого, яким у задоволення заяви було відмовлено.

У результаті, оскарживши дії вже Київського міського управління юстиції, суд своєю ухвалою зобов’язав останнє розглянути заяву та видати за результатом її розгляду наказ, а не лист. У проханні стягувача зобов’язати Київське міське управління юстиції передати наказ до іншого відділу суд відмовив, посилаючись та те, що це є винятковою прерогативою органів державної виконавчої служби. Ще за місяць заявник отримав наказ в.о. начальника Київського міського управління юстиції, згідно із яким у задоволенні заяви про відвід було відмовлено. Мотивувальної частини наказ не містив взагалі, тому, чим керувався вищий керівник, відмовляючи у задоволенні заяви, – невідомо. Знову до господарського суду подана скарга вже на наказ начальника Київського міського управління юстиції.

Відмовляючи у задоволення скарги, суд послався на таке: «...за змістом ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» до суду може бути оскаржений наказ про відвід державного виконавця, тобто суд, розглядаючи такі скарги, оцінює обґрунтованість або необґрунтованість мотивів такого наказу. При цьому суд не наділений повноваженнями зобов’язувати орган стягнення задовольняти відвід та передавати виконавче провадження до іншого відділу, бо це віднесено до компетенції іншого органу».

Не погоджуючись с такою позицією, стягувач подав апеляційну скаргу, яка була повністю задоволена, а ухвала господарського суду скасована.
Постанова апеляційної інстанції мотивувалася таким чином: «З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження з виконання рішення господарського суду м. Києва триває протягом більше ніж двох років. За відповідний період стягувач двічі звертався зі скаргами на бездіяльність відділу ДВС, при цьому дані скарги були задоволені ухвалами суду. Крім цього, колегією враховується, що за відповідний період відділом ДВС не накладався арешт на грошові кошти боржника, що було визнано порушенням вимог закону, до того ж у процесі здійснення виконавчого провадження відділом ДВС втрачався наказ господарського суду.

Наведені обставини, які свідчать про неодноразове порушення органом державної виконавчої служби прав та інтересів стягувача, колегія вважає достатніми підставами для задоволення заявленого стягувачем відводу. З огляду на викладене колегія дійшла висновку, що наказ начальника Київського міського управління юстиції про відмову в задоволенні відводу начальника та всіх державних виконавців районного відділу ДВС слід визнати недійсним, дії Київського міського управління юстиції щодо відмови в задоволенні заяви стягувача про відвід начальника та всіх державних виконавців районного відділу ДВС визнати неправомірними. Крім того, колегія вважає, що не відповідає чинному законодавства висновок господарського суду м. Києва про те, що суд не наділений повноваженнями зобов’язувати орган стягнення задовольняти відвід та передавати виконавче провадження до іншого відділу, бо це віднесено до компетенції виконавчого органу. Так, згідно із роз’ясненням Президії Вищого господарського суду України № 04-5/365 від 28 березня 2002 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов’язує орган Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Частиною 2 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються господарськими судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог ст.ст. 86, 121-2 ГПК України. У разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов’язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Таким чином, з метою усунення порушення прав стягувача, які полягають у відмові в задоволенні відводу, колегія задовольняє заявлений стягувачем у заяві відвід начальника районного відділу ДВС. Київське міське управління юстиції слід зобов’язати передати у встановленому порядку виконавче провадження до іншого відділу ДВС».

ДАЛІ БУДЕ

Якщо шановні колеги, котрі читають цю статтю, подумали, що цим все скінчилось – то вони або свідомо помиляються або ніколи не стикались з державною «невиконавчою» службою.

Постанову апеляційного господарського суду Київське міське управління юстиції дотепер не виконало. Це при тому, що відповідно до наказу № 8/5 від 2 лютого 1998 р. Міністерства юстиції України «Про затвердження Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції» одним із завдань є «вивчення і узагальнення роботи з виконання рішень судів та інших органів, вжиття заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї роботи».

У зв’язку з невиконанням Київським міським управлінням юстиції у добровільному порядку постанова апеляційного господарського суду була пред’явлена до примусового виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, де боржником виступало вже Київське міське управління юстиції.

У прийнятті до примусового виконання та відкритті виконавчого провадження відділом примусового виконання рішень Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України стягувачу було відмовлено з огляду на те, що «на виконавчому документі – постанові апеляційного господарського суду стоїть не гербова печатка, а печатка канцелярії». На цьому «вбивчому» аргументі дозвольте закінчити.

 

ЩЕ РАЗ ПРО ПРИВАТНИХ ВИКОНАВЦІВ

Повертаючись до теми, зазначу, що мені важко уявити описану проблему в Європі чи в країнах Балтії, де виконання судових рішень покладено на приватних судових виконавців.

У разі існування такої системи в Україні, якщо б виникла схожа ситуація, котру також важко уявити, стягувач просто забрав би виконавчий документ у недобросовісного приватного виконавця та віддав би його на виконання іншому приватному виконавцю.

В нещодавньому інтерв’ю однієї з правових газет заступник міністра юстиції, відповідальний за діяльність ДВС, на запитання щодо впровадження в Україні інституту приватних судових виконавців, відповів, що він ставиться до цього позитивно. Проте, водночас, додав, цитую: «приватних виконавців сприймають позитивно далеко не всі. Наприклад, в Угорщині приватний виконавець може заробляти в місяць кілька десятків тисяч доларів на місяць, що викликає заздрість з боку адвокатів, суддів та представників правоохоронних органів. А де заздрість, там і протидія».

Ризикну припустити (може для шановного заступника міністра юстиції це буде новиною), що в Україні також, можливо, деякі державні виконавці «заробляють» кілька десятків тисяч доларів на місяць. Ось тільки навряд чи вони платять з них податки. І називаються ці «заробітки» дуже негарно, так, як і одна з статей кримінального кодексу України. Мабуть, наразі всіх, крім стягувачів, це влаштовує.


ABC.NET.UA-Design Studio