КМГФПББ
Агентство арбітражних керуючих
Агентство з питань податкового захисту



“Аби виконати рішення суду, потрібно... рішення суду”

всеукраїнська газета для юристів Юридична газета №12 (48) від 23.07.2005.

Юридична газета №14(50) від 23.07.2005 року Нещодавно, а саме, 25 червня 2005 р. набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність із Цивільним кодексом України” №2631-IV від 2 червня 2005 р.

Цим Законом вносяться зміни, зокрема, до ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”. З моменту набрання чинності цим Законом державний виконавець має право лише на підставі рішення суду накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Прийняття цього Закону, на думку авторів (Комітет з питань фінансів і банківської діяльності, автор подання народний депутат Леонід Черновецький), було викликано необхідністю усунення розбіжностей у законодавстві у зв`язку з набранням чинності ЦК України.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ГОВОРИТЬ…

“Подібний законопроект мав би вносити Кабінет Міністрів України, до чого його зобов’язали норми прикінцевих положень Цивільного кодексу України. Але замість виконання вимог цього законодавчого акта, уряд подав до Верховної Ради проект Закону про внесення змін до ст. 1074 ЦК, тобто виконав завдання навпаки”. Законопроект передбачає єдиний підхід до вирішення питання щодо обмеження прав клієнта стосовно розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його (клієнта) рахунку, і що право обмеження належить виключно суду. Це відповідає прикінцевим та перехідним положенням Цивільного кодексу України, пункт 3 яких передбачає внесення змін до законодавчих актів у зв`язку з набранням чинності зазначеним кодексом. Це відповідає також духу і букві Конституції України, завданням розбудови демократичного суспільства, сучасної економіки, правової держави. Прийняття цього законопроекту дасть змогу усунути колізії під час застосування положень ст. 1074 Цивільного кодексу України”, – йдеться у пояснювальній записці.

На думку автора, прийняття вказаного Закону повністю зруйнує і без того недосконалу систему виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Формулювання ст. 1074 ЦК України: “Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом”, як і ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” в зміненій редакції, допускають їх двозначне тлумачення.

Чи то звернення стягнення на грошові кошти на рахунках у банках може бути лише при виконанні судового рішення, чи потрібно отримувати “додаткове” рішення суду.

Механізм отримання такого рішення містить лише ст. 377 нового Цивільного процесуального кодексу, який набирає чинності разом з Адміністративним процесуальним кодексом України, а на останній, як відомо, Президент наклав вето. “Питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), а також питання про звернення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби”.

Проте в даній статті йдеться про “виконання рішень інших органів”, тобто при виконанні саме судових рішень звернення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах мало б здійснюватись в загальному порядку, передбаченому ст.ст. 5, 50, 55 Закону України “Про виконавче провадження”.

На сьогодні ані державний виконавець не наділений правом звертатись до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на грошові кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, ані ЦПК та ГПК не містять норм щодо порядку та строків розгляду такої заяви чи подання.

СЛУШНИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ

Водночас, іcнував цілком слушний законопроект “Про внесення зміни до Цивільного кодексу України” реєстраційний №5507 від 13 травня 2004 р., внесений КМ України. Цим законопроектом передбачалось викласти ст. 1074 Цивільного кодексу України в такій редакції:
“Стаття 1074. Обмеження права розпоряджання рахунком
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків, передбачених законом”.

 

Головне науково-експерте управління ВР України запропонувало цей законопроект взяти за основу та ст. 1074 ЦКУ викласти у такій редакції:
“Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом, якщо інший порядок такого обмеження не встановлений законом”.

Проте цей законопроект постановою Верховної Ради України був визнаний неприйнятним та відхилений.

Загалом незрозуміло, чому правовий статус грошових коштів, що знаходяться на рахунках у банках, відрізняється від статусу іншого майна, яке є у власності фізичної чи юридичної особи. Чому грошові кошти, котрі знаходяться на рахунках в банках, користуються якимсь додатковим “імунітетом”.

Ці недоліки в законодавстві будуть активно використовуватись недобросовісними боржниками для ухилення від виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Має бути справедливий баланс між конституційним принципом непорушності права приватної власності та принципами, закріпленими в ст.ст. 23, 24, 68 Конституції України щодо рівності громадян перед законом, не посягання на права та свободи інших людей і, звичайно, обов’язковості виконання судових рішень, передбачених ст. 124.

ПРИКЛАД РОСІЇ

У цьому зв’язку доречно навести витяги з постанови Конституційного Суду Російської Федерації від 14 травня 2003 р. №8-П у справі щодо відповідності положення Закону “Про судових приставів – виконавців”, за яким судовий пристав має право отримувати від банків відомості, що складають банківську таємницю, Конституції РФ.

У постанові Конституційний Суд Російської Федерації, зокрема, вказав: згідно із Конституцією РФ, яка гарантує свободу економічної діяльності, кожен вправі вільно володіти, користуватись та розпоряджатися своїм майном, а також вільно використовувати своє майно для підприємницької та іншої, не забороненої законом діяльності. Це передбачає, зокрема, можливість для власника реалізувати ці права шляхом розміщення належних йому коштів та банківських рахунках та банківських вкладах (…). Названі конституційні положення корелюються з правом кожного на недоторканість приватного життя та особисту таємницю з недопустимістю розголошення інформації про приватне життя особи без її згоди та захищеними федеральним законом від будь-якого втручання в сферу приватної автономії особистості в її відносинах з державою, її органами та посадовими особами, а також суспільством та іншими людьми. Такий підхід кореспондується із Загальною декларацією прав людини та Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, яка проголошує право кожного на повагу його особистої та сімейної таємниці та недопущення втручання з боку публічної влади у здійснення даного права.

Але, водночас, суд зазначив, що Конституцією РФ гарантується державний, зокрема судовий захист прав людини та громадянина, що є обов’язком держави. Захист порушених прав не може бути дієвим, якщо судовий акт своєчасно не виконується, що держава має передбачити в законодавстві ефективний механізм реалізації судових рішень, які є обов’язковими для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб та громадян.

Із цього виходить, що Конституції РФ не суперечить покладення відповідальності за ефективне виконання рішень судів на той чи інший орган чи посадову особу, причому дана публічна функція передбачає адекватні й відповідні засоби та способи її реалізації, зокрема, наділення такого органу чи посадової особи певними повноваженнями та встановлення відповідних обов’язків для інших учасників процесу виконання судового рішення.

Закріплення в законі відступів від банківської таємниці, виходячи з конституційного принципу демократичної правової держави, обов'язку держави захищати права і свободи людини і громадянина як вищу цінність і забезпечувати їхній баланс у законодавстві і правозастосуванні, верховенства Конституції Російської Федерації і її вищої юридичної чинності, вільної економічної діяльності і вільного підприємництва, не може бути довільним. Такі відступи (зокрема, надання банками, іншими кредитними організаціями і їхніми службовцями відомостей про рахунки і внески й операціях по рахунку, а також відомостей про клієнтів державним органам і їхнім посадовим особам) мають відповідати вимогам справедливості, бути адекватними, розмірними і необхідними для захисту конституційно значимих цінностей, зокрема, приватних і публічних прав і інтересів громадян, не торкатись суті відповідних конституційних прав, тобто не обмежувати межі і застосування основного змісту конституційних положень, котрі закріплюють ці права, і можуть бути виправдані лише необхідністю забезпечення зазначених Конституцією Російської Федерації цілей захисту основ конституційного ладу Російської Федерації, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб і суспільної безпеки. Відтак, федеральний законодавець вправі покласти на банк, іншу кредитну організацію обов'язок із надання державним органам і їх посадовим особам відомостей, що складають банківську таємницю, тільки в межах і обсязі, необхідних для реалізації зазначених у Конституції Російської Федерації цілей, включаючи публічні інтереси та інтереси інших осіб.

***

Повернімося до вітчизняного законодавства. Чи інформують, наприклад, іноземних інвесторів, на яких керівництво держави покладає великі надії, що в Україні, аби виконати рішення суду, можливо, доведеться ще як мінімум тричі та більше разів звертатися до суду:
  1. Звернутися до суду щодо вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти боржника на рахунках у банках.
  2. Звернутися до суду щодо вирішення питання про примусове входження в житло для опису та арешту майна (наприклад, якщо боржник СПД – фізична особа).
  3. Оскаржити бездіяльність державної виконавчої служби.
Внесення подібних “проборжникових” змін до законодавства про виконавче провадження, про які йшлося, – це крок назад. Державна виконавча служба у своїх негараздах буде винуватити недосконале законодавство, а кількість звернень українців до Європейського Суду зі скаргами на невиконання судових рішень невпинно зростатиме.
ABC.NET.UA-Design Studio