КМГФПББ
Агентство арбітражних керуючих
Агентство з питань податкового захисту



“Деякі процесуальні дії у провадженні зі справи про банкрутство з точки зору практиків”

“Законодавство про банкрутство: Збірник нормативних матеріалів та аналітичних статей”, Під редакцією О.М. Бірюкова, Київ, Юстініан, 2003, співавтор Авторгов А.М. (Розділ 8, сторінка 110-118)

 

Авторгов А.М., Хабібуллін В.М.

Чинне законодавство України про неспроможність (банкрутство) за останні два роки змінилося на краще. Безумовно, є ще деякі дуже важливі питання і прогалини у Законі про банкрутство (Законі України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» із змінами і доповненнями на кінець серпня 2002 року), на які можуть відповісти однозначно тільки фахівці з питань банкрутства («банкрутчики»), серед яких можна назвати такі.

1. Заява про порушення справи про банкрутство

Відповідно до вимог Закону заява про порушення справи про банкрутство повинна містити реквізити розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання. Але, оскільки чинним законодавством вже не передбачено право кредитора на самостійне примусове списання коштів з рахунку боржника і враховуючи визначення (тлумачення) неплатоспроможності боржника, згадане в Законі, виконання цієї вимоги вже не є обов'язковим, і тому кредитор може надати інші докази неплатоспроможності боржника.

Разом з цим Закон встановлює, що до заяви кредитора про порушення справи про банкрутство додаються відповідні документи: копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів. В даному випадку, мабуть, мається на увазі необхідність додати відповідні документи у разі їх наявності, а в разі їх відсутності — «інші документи», що підтверджують визнання боржником вимог кредитора, якими в даному випадку можуть бути безспірні вимоги кредитора.

2. Мирова угода

Особливістю проведення судової процедури банкрутства шляхом мирової угоди є те, що вона (мирова угода) може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Але законодавець додав, що рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів. Може, законодавець хотів як краще, надавши можливість укласти мирову угоду на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, але вийшло як завжди, оскільки відповідно до вимог Закону комітет кредиторів може бути обраний не пізніше 135-го дня, а на практиці — не раніше 135-го дня (підготовче засідання проводиться не пізніше 35-го дня, реєстр вимог кредиторів складається не пізніше 105-го дня, попереднє засідання відбувається не пізніше 125-го дня, перші загальні збори кредиторів — не пізніше 135-го дня, на яких проводяться вибори комітету кредиторів). На жаль, на практиці ці строки не завжди бувають меншими, а скоріше за все, завжди бувають довшими.

3. Оскарження дій арбітражних керуючих

При реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів. На жаль, законодавець не присвятив оскарженню дій арбітражного керуючого окремої статті у Законі, але згадка про це є у ліквідаційній процедурі, де господарський суд розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури. При цьому термін «дії» та термін «бездіяльність», мабуть, не зовсім однорідні, а тому на практиці виникають дуже складні ситуації, коли арбітражний керуючий нічого не робить, а оскаржити його бездіяльність практично неможливо. Теж саме передбачено і далі, коли дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду, але знову ж таки вбачається, що бездіяльність арбітражного керуючого оскаржити неможливо, що вони (арбітражні керуючі) в деяких випадках і використовують на свою користь.

4. Комітет кредиторів

Всім відомо, що кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень. Отже, вони голосують грошима. Разом з цим неврегульованим залишається питання голосування на комітеті кредиторів. При цьому не можна не брати до уваги ситуацію, коли до комітету кредиторів, наприклад, будуть обрані кредитори, які не будуть мати в сукупності більшість голосів, при якій рішення вважається прийнятим. Так, питання дуже важливе і, мабуть, слід звернутись, по-перше, до положень Закону, у яких зазначено, що збори кредиторів вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів. По-друге, до компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішень щодо визначення повноважень комітету кредиторів.

5. Стягнення з боржника за виконавчими документами

Недостатньо на наш погляд врегульоване питання стягнення з боржника за виконавчими документами Державною виконавчою службою після прийняття рішення власником або уповноваженим ним органом про ліквідацію (припинення) юридичної особи або винесення господарським судом ухвали про порушення справи про банкрутство боржника або прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Ліквідація (припинення) юридичної особи. Згідно із частинами 2, 3 статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», у випадку ліквідації боржника — юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом (мається на увазі як ліквідація (припинення) юридичної особи за ініціативою власника — так звана добровільна ліквідація, так і ліквідація внаслідок визнання боржника банкрутом — так звана примусова ліквідація), виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. Про направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії Державна виконавча служба повідомляє стягувача.

Порушення провадження у справі про банкрутство. Пунктом 8 статті 34 Закону про виконавче провадження передбачено, що у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню.

Відповідно до статті 36 Закону про виконавче провадження, яка регламентує порядок і строки зупинення виконавчого провадження, у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника виконавче провадження зупиняється до розгляду питання по суті. Отже, що можно назвати розглядом питання по суті у провадженні зі справи про банкрутство? На наш погляд, розглядом питання по суті у провадженні зі справи про банк-рутство може бути ухвала господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. А це стаття 40 Закону про банкрутство та, звісно, стаття 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за частиною другою статті 41 ГПК та пункту 1 статті 5 Закону про банкрутство справи про банкрутство розглядаються у порядку провадження, передбаченому ГПК. Отже, до розгляду питання по суті у провадженні зі справи про банкрутство — виконавче провадження залишається без руху, а стягувач без …

Відповідно до Закону про банкрутство щодо боржника застосовуються судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Розглянемо майже стандартну ситуацію, коли порушено провадження у справі про банкрутство стосовно боржника, відносно якого у Державній виконавчій службі знаходяться на примусовому виконанні виконавчі документи, в тому числі про стягнення заробітної плати.
Стягнення заробітної плати за виконавчими документами. Відповідно до статті 11 Закону про банкрутство суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно із частиною 4 статті 12 Закону про банкрутство, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.

З одного боку, як було згадано вище, виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню. Але, згідно з Законом про банкрутство, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату (тут законодавець застосував термін «виплата», але не «стягнення») заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі. Стягнення (а тут, навпаки, законодавець застосував термін «стягнення», але не «виплата») грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль (знову ж законодавець застосував термін «контроль», але не безпосереднє «стягнення» або «виплату» арбітражним керуючим) за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий. Тобто законодавець, може, мав на увазі контроль у випадку застосування до боржника судової процедури банкрутства — розпорядження майном боржника, але не зрозуміло, чому він (законодавець) не застосував термін «арбітражний керуючий», як розпорядник майна.

Далі краще, звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство боржника.

Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у пункті 27 вказав, що відповідно до правил глави XV Кодексу законів про працю порушення справи про банкрутство юридичної особи не позбавляє її працівника права звернутись із заявою в органи по розгляду трудових спорів, у тому числі в районний (міський) суд, тобто суд загальної юрисдикції.

Таким чином, справи можуть бути порушені та рішення судів про стягнення заробітної плати можуть бути прийняті судами загальної юрисдикції як до порушення провадження у справі про банкрутство, так і на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
Вищий господарський суд України у своєму роз'ясненні від 10.08.2000 р. № 01-8/1042 «Про деякі питання практики застосування окремих норм діючого законодавства при вирішенні спорів» зі змінами та доповненнями, вказав, що відповідно до частини 4 статті 12 Закону про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату (знову ж таки на «виплату», але не на «стягнення») заробітної плати. Таким чином, на думку Вищого господарського суду України порушення провадження у справі про банкрутство боржника не може бути перешкодою для виконання (на жаль, але не зазначено на виконання добровільне, чи примусове?) рішення суду про стягнення з боржника заборгованості по заробітній платі, а норма пункту 8 статті 34 Закону про виконавче провадження у цьому випадку не повинна застосовуватись.

Однак така позиція Вищого господарського суду України виявляється спірною. Оскільки якщо рішення суду про стягнення заробітної плати на користь фізичної особи прийнято до порушення провадження у справі про банк-рутство боржника — юридичної особи, то стягувач, а він потенційно є конкурсним кредитором у розумінні Закону про банкрутство, має право звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство (якщо його вимоги відповідають частини 3 статті 6 Закону про банкрутство) або подати заяву з грошовими вимогами у порядку, передбаченому у частині 15 статті 11 та частині 1 статті 14 Закону про банкрутство.

Якщо ж рішення суду загальної юрисдикції винесено після затвердження реєстру кредиторів, стягувач по заробітній платі може бути визнаний поточним кредитором. Але як при цьому враховувати вимоги Закону про банкрутство щодо мораторію на стягнення за виконавчими документами?

Крім того, невиплачена заробітна плата, щодо якої відсутній спір, повинна автоматично включатись розпорядником майна в реєстр вимог кредиторів.

На жаль, на практиці, Державна виконавча служба продовжує примусове виконання рішення щодо стягнення з боржника, що знаходиться в процедурі банкрутства, мотивуючи це соціальною необхідністю.

Такі дії Державної виконавчої служби можуть бути оскаржені у відповідності до Закону про виконавче провадження, глави 31-Г Цивільного процесуального кодексу, статті 1212 Господарського процесуального кодексу. Крім того, господарський суд у відповідності до Розділу Х Господарського процесуального кодексу та статті 12 Закону про банкрутство має право вжити заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, наклавши заборону Державній виконавчий службі або іншим особам вчиняти будь-які дії, пов'язані зі зверненням стягнення на майно боржника та грошові кошти.

Стягнення за іншими виконавчими документами. У разі порушення провадження у справі про банкрутство боржника, як було згадано вище, виконавче провадження повинно бути зупинено в обов'язковому порядку відповідно до вимог Закону про виконавче провадження.

Стаття 12 Закону про банкрутство прямо забороняє протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 14 Закону України про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Якщо ж стягувачу у виконавчому провадженні невідомо про порушення справи про банкрутство боржника? Якщо у питанні примусового виконання рішення суду (визнаної претензії, виконавчого напису нотаріуса тощо) він повністю поклався на Державну виконавчу службу, не стежить за відповідними оголошеннями про банкрутство в офіційних друкованих органах (додатково пропонуємо особисто або через спеціалізовані юридичні фірми здійснювати контроль за опублікуванням в офіційних друкованих органах оголошень відносно своїх контрагентів (підприємств, боржників), то, вірогідніше за все, цей строк він пропустить. А відповідно до частини 2 тієї ж статті, вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Однак Вищий господарський суд України у пункті 3 свого інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначив, що цей припис Закону про банкрутство слід застосовувати у системному зв'язку з іншими нормами Закону про банкрутство та суміжного законодавства України.

Так, у разі ліквідації боржника — юридичної особи за ініціативою власника, так званої добровільної ліквідації, потенційний кредитор, тобто стягувач, ще може вирішити свої проблеми, оскільки Законом України «Про підприємства в Україні» передбачено, що претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Хоча, звісно, на практиці не завжди так виходить, а, скоріше, виходить завжди не так.

Державна виконавча служба зобов'язана передати (знову ж таки законодавець не чітко визначив: що мається на увазі під терміном «передати», яким чином ця передача оформлюється; яким процесуальним документом; хто і яку відповідальність несе у разі несвоєчасної передачі, у які строки; як діяти, коли потенційний кредитор, тобто стягувач, проти передачі?) виконавчий документ до ліквідаційної комісії (крім того, слід звернути увагу, що як у добровільній, так і у примусовій ліквідації може не створюватися ліквідаційна комісія, оскільки ліквідація може проводитись самим підприємством в особі його органу управління та, звісно, арбітражним керуючим (ліквідатором) без створення ліквідаційної комісії) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. Про направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії Державна виконавча служба повідомляє стягувача (знову ж таки, як повідомляє — усно, письмово, за допомогою телетайпа чи факсимільного зв'язку, по телефону або, може, через сусіда, кума тощо).

Звичайно, така ситуація можлива при ліквідації боржника відповідно до статті 34 Закону про підприємства, у випадку застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником відповідно до статті 51 Закону про банк-рутство або у випадку банкрутства відсутнього боржника відповідно до статті 52 Закону про банкрутство, оскільки в цих випадках процедури розпорядження майном боржника, санація (відновлення платоспроможності) боржника, мирова угода не застосовується, а одразу відкривається ліквідаційна процедура.

Так звана «передача» виконавчого документа до ліквідаційної комісії не спричиняє закінчення або закриття виконавчого провадження, оскільки у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 37 Закону про виконавче виконавче провадження підлягає закриттю у випадку недостатності майна юридичної особи-боржника, що ліквідується, для задоволення вимог стягувача. Таким чином, Державна виконавча служба повинна у цьому пересвідчитись (а яким чином?).

Чинне законодавство про виконавче провадження не ставить в обов'язок Державній виконавчій службі здійснення контролю за діяльністю ліквідаційної комісії. На практиці, у таких випадках закінчують виконавче провадження, керуючись принципом «немає в провадженні виконавчого документа, немає й виконавчого провадження».

Але ж знаходження виконавчого документа в кожний конкретний момент у Державній виконавчій службі не є необхідною умовою здійснення виконавчого провадження. Підставою для відкриття виконавчого провадження є наявність виконавчого документа, виданого судом або іншим органом на підставі рішення, яке підлягає примусовому виконанню, та звернення стягувача, його представника або прокурора у передбачених законом випадках.

В деяких випадках, передбачених Законом про виконавче провадження, наприклад, при передачі виконавчого документа за належністю до іншого підрозділу Державної виконавчої служби, поверненню на вимогу суду, на вимогу стягувача, виконавче провадження закінчується (закривається). А в інших випадках, наприклад, при виконанні рішень про стягнення аліментів, або періодичних платежів, при зверненні стягнення на заробітну плату боржника, незважаючи на те що виконавчий документ надсилається до підприємства, установи або організації, де працює боржник, виконавче провадження не закінчується (не закривається), а Державна виконавча служба здійснює систематичний контроль за правильністю відрахувань аж до повного фактичного виконання виконавчого документа. Всі ці випадки детально регламентуються законом.

Таким чином, неможливе закриття виконавчого провадження лише на підставі передачі виконавчого документа до ліквідаційної комісії.

Проте подальше примусове виконання виконавчого документа Державною виконавчою службою також неможливе, оскільки виконавчий документ передається ліквідаційній комісії саме на виконання.

В разі примусової ліквідації боржника із застосуванням судових процедур банкрутства — процедури ліквідації, вжиття заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості, порядоку реалізації майна боржника тощо — їїконтролює господарський суд, комітет кредиторів. Крім того, в судових процедурах банкрутства кожний кредитор (конкурсний) може заперечувати проти вимог інших кредиторів.
При ліквідації боржника за рішенням власника, за правилами підприємницького законодавства, ліквідаційна комісія практично безконтрольна.

По-перше, ліквідаційна комісія може достатньо тривалий час після прийняття рішення про ліквідацію, пред'явлення протоколу про ліквідацію у Державну виконавчу службу для отримання імунітету від примусового стягнення не створювати ліквідаційну комісію, не друкувати оголошення та іншим чином затягувати ліквідаційну процедуру.

Так, відповідно до частини 1 статті 51 Закону про банкрутство, якщо вартості майна боржника — юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому Законом про банкрутство. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Але ж ліквідаційна комісія може безпідставно не визнавати, відхиляти найзаконніші, найбезспірніші вимоги кредиторів, і тоді підстави для звернення до господарського суду відсутні.

Кредитори ж, у свою чергу, мають право в місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії звернутися до господарського суду про задоволення своїх вимог. А якщо вимога кредитора ґрунтується на рішенні суду, то звертатися до суду вдруге? Крім того, рішення суду першої інстанції може бути оскаржене й не набрати чинності до розгляду справи апеляційним судом, а ліквідація триває. Таким чином, ліквідаційна комісія має можливість приховати або реалізувати найбільш ліквідне та цінне майно в погашення боргу перед «своїм» штучно створеним кредитором, вимоги якого визнані.
На наш погляд, є необхідність внесення змін в Закон про виконавче провадження щодо поділу порядку проведення виконавчих дій в разі ліквідації боржника — юридичної особи за рішенням власника, за законодавством про підприємства та, відповідно, у судових процедурах банкрутства.

При порушенні справи про банкрутство боржника виконавче провадження, безперечно, повинно зупинятися, оскільки якщо стягнення буде продовжуватись, то задоволення вимог стягувача у виконавчому провадження призведе до порушення прав інших кредиторів. А у випадку ліквідації позасудових процедур банкрутства, стягнення повинно продовжуватись, оскільки апріорі майна боржника вистачає для задоволення вимог кредиторів, і тому власники або ліквідаційна комісія не звертаються до господарського суду.

Серйозні недоліки чинного законодавства України з питань неспроможності (банкрутства) свідчать про необхідність продовження роботи над вдосконаленням відповідного законодавства.

6. Інші міркування

І насамкінець, слід звернути увагу на те, що чинне законодавство України про банкрутство надає можливість недобросовісному боржнику не доводити провадження у справі до судової процедури банкрутства — ліквідації банкрута, скориставшись можливістю, звичайно, при пильному контролі комітету кредиторів, продовжити судову процедуру банкрутства — розпорядження майном боржника на невизначений час.

Недобросовісний боржник у разі застосування заходів захисту своєї компанії від кредиторів, штучно створює «свого» кредитора та разом з ним, при порушенні провадження у справі про банкрутство, навмисно затягує строки судової процедури банкрутства — розпорядження майном боржника (оскаржуючи процесуальні документи, не з'являючись у засідання і таке інше).

У попередній редакції Закону заяви кредиторів про визнання боржника банкрутом, що надійшли після порушення провадження у справі про банкрутство і до публікації оголошення про це в установленому Законом порядку, приєднувались до матеріалів справи (цю ж позицію підтримав у свій час і Вищий арбітражний суд України). У цьому випадку кредиторам надсилалися копії ухвали про порушення справи про банкрутство, а їх заяви з доданими до них документами приєднувалися до порушеної справи.

Чинне законодавство ігнорує це, обґрунтовуючи наявністю норми про відмову у прийнятті заяви іншого кредитора про порушення справи про банкрутство, якщо стосовно боржника вже порушено справу про банкрутство.

Таким чином, «свій» кредитор та боржник тривалий час можуть тримати ситуацію під повним контролем. Крім того, не слід забувати, що боржник може користуватися перевагами мораторію на задоволення вимог кредиторів.


ABC.NET.UA-Design Studio