КМГФПББ
Агентство арбітражних керуючих
Агентство з питань податкового захисту



“Новели виконавчого провадження”

всеукраїнська газета для юристів Юридична газета №3(3) від 20 08 2003.

12 серпня 2003 р. Президент України підписав Закон «Про внесення змін до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження». Що ж зміниться у взаємовідносинах боржника, стягувача та державного виконавця? Чи будуть, нарешті, виконуватись рішення судів та інших органів?
Аналізуючи Федеральний Закон Російської Федерації «Об исполнительном производстве», порівнюючи його із Законом України «Про виконавче провадження» можна дійти невтішного висновку — у 1999 р. вітчизняний закон скопіювали з російського, причому половину норм було відкинуто, і лише тепер заповнюють ці прогалини. До речі, РФ вже стоїть на порозі створення Виконавчого кодексу, в якому будуть систематизовані та закріплені всі норми щодо виконання судових рішень.

ХТО Є ХТО

Відповідно до Закону «Про державну виконавчу службу» зі змінами та доповненнями тепер державними виконавцями будуть заступник директора Департаменту Державної виконавчої служби (далі — ДВС) Мін’юсту — начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін’юсту, головний держвиконавець, старший держвиконавець, держвиконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін’юсту, начальники підрозділів примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції Мін’юсту в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, їх заступники, головні держвиконавці, старші держвиконавці, держвиконавці підрозділів примусового виконання рішень відділів ДВС Головного управління юстиції Мін’юсту в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, начальник, заступник начальника, головний держвиконавець, старший держвиконавець, держвиконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу ДВС. Досі роль Департаменту ДВС, обласних відділів ДВС фактично зводилась до перенаправлення численних скарг, ведення звітності, узагальнень.

Тепер відповідно до ст. 201 Закону «Про виконавче провадження» на відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін’юсту України буде покладено виконання рішень: 1) за якими боржниками є Апарат Верховної Ради, Адміністрація Президента, вищий чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Касаційний суд, апеляційні суди, Генеральна прокуратура, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя, військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил, Вища рада юстиції, Національний банк, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради АРК, Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також інші органи державної влади; 2) за якими стягненню підлягає сума боргу від 10 та більше млн. грн. або еквівалентна сума в іноземній валюті.

На підрозділ примусового виконання рішень відділів ДВС Головного управління юстиції Мін’юсту України в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції покладається виконання рішень: за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, місцеві суди, міські або районні ради чи районні державні адміністрації, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади; за якими підлягає стягненню сума боргу від 5 до 10 млн. грн. або еквівалентна сума в іноземній валюті.

На наш погляд, доцільним є доручити держвиконавцям районних відділів ДВС виконувати менш складні та конфліктні рішення, та зменшити навантаження на низову ланку держвиконавців. Щодо матеріального заохочення держвиконавців слід сказати, що Законом «Про державну виконавчу службу» закріплено право держвиконавця на отримання винагороди та поліпшення житлових умов у першочерговому порядку протягом року.

Значно розширено повноваження держвиконавця при виконанні рішення. Тепер він має право, зокрема: у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; залучати до проведення виконавчих дій працівників органів внутрішніх справ; застосовувати під час проведення виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомки; при виконанні судових рішень безперешкодно входити на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення боржників-фізичних осіб, проводити в них огляд, примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати, вилучати належне боржникові майно, яке там знаходиться, та на яке за законом можливо звернути стягнення тощо.

Виключено положення про нагляд за законністю виконавчого провадження органів прокуратури. Натомість прямо забороняється втручання інших державних або недержавних органів та їх посадових осіб у виконавче провадження. Зважаючи на інертність, безвідповідальність, безкарність деяких держвиконавців, прокурорський нагляд за законністю виконавчого провадження відміняти не можна. Тим більше, що чинне законодавство не надає прокурору права приймати будь-які процесуальні рішення, а також права змінювати чи відміняти рішення, прийняті судом, постанови чи акти державного виконавця. Прокурор лише має право оскарження (опротестування) за наявності в діях держвиконавця ознак порушення закону. Не витримує критики і ст. 8.3 Закону відповідно до якої на час перевірки виконавче провадження може бути зупинено посадовою особою, яка його витребувала, про що зазначається у постанові. Таким чином, виконавче провадження може бути безпідставно зупинено на термін до 15 днів. Навіть суд не наділений правом зупинення виконавчого провадження при прийнятті до розгляду скарги на дії держвиконавця.

Ст. 9 Закону доповнено новою частиною про те, що виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ здійснюється органами Державного казначейства в порядку, встановленому Кабміном. Тоді навіщо на підрозділ примусового виконання рішень відділів ДВС Головного управління юстиції Мін’юсту України в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції покладається виконання рішень, за якими боржниками є державні органи? Адже проведення стягнення з них можливо лише шляхом стягнення грошових коштів з рахунків, а рахунки, в свою чергу, відкрито у Державному казначействі.

Ст. 11.1 Закону передбачено, що за виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно. Це, звичайно, за умови згоди сторін позбавить їх необхідності несення витрат на оцінку та проведення торгів при реалізації майна. Цією ж статтею боржник зобов’язаний у строк, встановлений держвиконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, своєчасно з’явитися за викликом держвиконавця, письмово повідомити його про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Ця стаття навряд чи буде дієвою, оскільки відповідальність, що передбачена за її порушення — штраф від 10 до 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (далі — НМДГ). Звичайно, боржнику вигідніше сплатити штраф, а не повідомляти держвиконавця про свій майновий стан.

Ст.. 17 Закону встановлено 3-денний строк розгляду заяви про відвід або самовідвід. Раніше цей термін законодавством не визначався.

Більш спрощеним стане порядок проведення виконавчих дій держвиконавцем у випадках, якщо майна боржника недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, але воно виявлено на території іншого відділу ДВС. Тепер на проведення виконавчих дій на території іншого відділу держвиконавцю слід мати лише погодження начальника відділу ДВС, якому він підпорядкований та авансування витрат на організацію і проведення таких дій.

Не зовсім зрозумілим є виключення зі ст. 21 Закону, щодо строків пред’явлення виконавчого документа до виконання, зокрема, 3-місячний строк пред’явлення до виконання наказів господарських судів.

Відповідно до змін у ч. 6 ст. 24 Закону держвиконавець тепер не має права накладати арешт при відкритті виконавчого провадження з метою забезпечення подальшого виконання рішення на грошові кошти боржника. Але ж майна у боржника може потім взагалі не виявитись. І, можливо, накладення арешту на грошові кошти одночасно з відкриттям виконавчого провадження є єдиним шансом виконати судове рішення.

СТРОКИ, СТРОКИ…

Строк здіснення виконавчого провадження за майновими стягненнями нині складатиме 6 місяців, при цьому в нього не включається період реалізації майна боржника. Якщо обрахувати термін, що сплине від моменту виникнення права вимоги чи порушеного права, порахувати середній строк провадження у суді першої інстанції, апеляційному суді, припустити, що виконання рішення може бути зупинено касаційним судом, додати термін здійснення виконавчого провадження, ситуація виявиться невтішною.

В «Юридичному журналі» № 6 (12) за червень 2003 р. було розміщено інтерв’ю з начальником відділу ДВС м. Києва. У ньому на докори щодо неефективної роботи ДВС вона пояснювала, що на запити держвиконавців податкові органи надають відповіді не в 3-денний строк, як це передбачено Законом, а набагато пізніше або не надають взагалі, «…а можливості впливу на податкові органи дуже обмежені». Автору цих рядків, у минулому держвиконавцю, читати це було гірко і смішно одночасно. По-перше, за невиконання законних вимог держвиконавця існує відповідальність. Є прокуратура як засіб впливу на інші державні органи. Врешті-решт це питання можливо вирішити, якщо спробувати це зробити шляхом домовленостей з тим же керівництвом податкових органів. У кожному районному відділі ДВС м. Києва нині працює близько 50 осіб. Хіба є складним один раз на тиждень направити одного з секретарів або діловодів відділу для допомоги відповідній посадовій особі податкової інспекції у друкуванні відповідей на запити держвиконавців? Те ж саме стосується і відповідей на запити держвиконавця з органів БТІ, ДАІ. І тоді не потрібні будуть такі «гумові» строки здійснення виконавчого провадження.

Нівелюється поняття негайного виконання. У чинній редакції Закону було чітко вказано, що в разі якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після отримання виконавчих документів, і в той же день проводить відповідні виконавчі дії. У запропонованій редакції рішення, що підлягає негайному виконанню, виконується в такому ж порядку як будь-яке інше, виключення зроблено лише для виконавчих документів про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог. При цьому вказується, що держвиконавець розпочинає вчиняти виконавчі дії не пізніше ніж у 5-денний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. А як же ухвали про вжиття запобіжних заходів, чи рішення, за яким допущено негайне виконання відповідно до ст. 218 ЦПК України? Адже у цих випадках все залежить від оперативності держвиконавця.

Копії постанов держвиконавця та інші документи виконавчого провадження, згідно з ст. 27 Закону, які повинні бути доведені держвиконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, і лише за умови авансування стягувачем у порядку, передбаченому цим Законом, витрат на проведення виконавчих дій, документи виконавчого провадження можуть надсилатися учасникам виконавчого провадження рекомендованими листами. В той же час відповідно до частин 1, 2 ст. 30 Закону держвиконавець, починаючи виконувати рішення, має пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк за ст. 24 цього Закону. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного отримання вказаної постанови держвиконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому ст. 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення. Як засвідчує практика, боржник, який оскаржив у судовому порядку постанову про відкриття виконавчого провадження з мотивів «не отримував», «не знав», «не ознайомили», та визнав з цих підстав подальше проведення виконавчих дій неправомірним та незаконним, може навіть визнати незаконними торги з реалізації арештованого майна і повернути стягувача та держвиконавця фактично до першої стадії виконавчого провадження — відкриття. Чи не простіше законодавчо закріпити направлення рекомендованим листом хоча б постанови про відкриття виконавчого провадження?

Відповідно до нової редакції ст. 33 Закону відстрочка або розстрочка виконання рішення буде можлива лише за рішенням суду.

ОСПОРИВ — ЗУПИНИВ

Внесено зміни в ст. 34, яка регламентує обставини, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження: зі зміною п. 4 ст. 34 покладено край суперечкам щодо оспорювання боржником виконавчого документа у судовому порядку. Отже, виконавчий документ, оспорювання якого допускається законом, це — виконавчий напис нотаріуса. П. 8 цієї ж статті вказує на те, що ДВС не має права проводити стягнення з боржника-юридичної особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, за виконавчими документами про стягнення заробітної плати, аліментів, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, що також породжувало численні нарікання та суперечки як стягувачів, з одного боку, так і арбітражних керуючих, з іншого.
У ч. 4 ст. 36 Закону розтлумачено, що ж відбувається у період зупинення виконавчого провадження, зокрема, накладений держвиконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших фінансових установах, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження держвиконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому статтями 28, 32, 33, 78, 79, 80 Закону, а також вживати заходів щодо розшуку боржника або його майна. На практиці нам довелося зустріти рішення суду загальної юрисдикції у скарзі на дії держвиконавця в мотивувальній частині якого було зазначено — «зупинення виконавчого провадження фактично тягне за собою відміну дії постанови про арешт грошових коштів боржника».

ЛІКВІДАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА

Виконавче провадження, відповідно до змін, внесених у ст. 37 Закону, підлягає також закінченню у випадку ліквідації юридичної особи — сторони виконавчого провадження. Слід зазначити, що, по-перше, згідно з ч. 4 ст. 223 та ст. 466 ЦК України зобов’язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу, а, по-друге, необхідно відрізняти терміни «ліквідація юридичної особи» і «юридичну особу ліквідовано». У першому випадку працює ліквідаційна комісія, вимоги можуть бути пред’явлені у встановленому законом порядку і державний виконавець має передати виконавчий документ до ліквідаційної комісії відповідно до п. 7 цієї ж статті, у іншому випадку юридичну особу виключено з державного реєстру і вимоги пред’явлені бути не можуть, якщо, звичайно, її зобов’язання не покладено на іншу юридичну особу. Якщо ж відкрито ліквідаційну процедуру в провадженні у справі про банкрутство, то це не означає безумовної ліквідації юридичної особи, оскільки, згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, котра звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством. Хоча, звісно, вимоги кредиторів, які, сподіваючись на оперативність та обізнаність держвиконавця, не слідкували за друкуванням оголошення, не подали вчасно свої вимоги, вважаються погашеними.

На жаль, із Закону не виключено ч. 1 п. 5 ст. 40, відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачеві, якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника-юридичної особи, місце проживання боржника-фізичної особи. Ця норма фактично покриває та виправдовує бездіяльність держвиконавців. Крім того, відповідно до ч. 1 п. 2 цієї ж статті, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, виконавчий документ також повертається стягувачеві.

НОВИЙ РОЗМІР

Революційні зміни торкнулись розміру виконавчого збору та порядку його стягнення. Тепер, відповідно до ст. 46 Закону, виконавчий збір буде стягуватись у розмірі 10% від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, яке підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, а за невиконання рішення немайнового характеру — у розмірі 20 НМДГ із боржника-громадянина і у розмірі 50 НМДГ — із боржника-юридичної особи. Не буде стягуватись виконавчий збір також за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог. Але найважливішим є те, що у разі, коли стягнутої з боржника суми недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, виконавчий збір буде сплачуватись пропорційно від стягнутої суми. Збільшено верхню межу розміру винагороди держвиконавцю, який забезпечив реальне, своєчасне і законне виконання виконавчого документа майнового характеру з 10 до 30 НМДГ за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору.
Згідно з редакцією ст. 52 Закону при зверненні стягнення на заставлене майно виконавчий збір буде стягуватись за рахунок майна боржника, вільного від застави. У разі, коли коштів, отриманих від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ буде повернуто стягувачу відповідно до ст. 40 Закону. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, при цьому держвиконавець має роз’яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту. З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені ст. 43 Закону, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Спори, які виникають у виконавчому провадженні щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом. Одним із засобів виводу майна боржника з метою уникнути звернення на нього стягнення є його застава за удаваною угодою. Якщо стягувач не потурбувався в процесі судового розгляду про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, і арешт на майно накладено не було, після отримання судового рішення може виявитись, що все майно боржника знаходиться в заставі за удаваною угодою. Тому введення цієї норми є цілком доцільним.
Немає особливого прогресу в змінах до ст. 53, яка регламентує звернення стягнення на кошти та майно, що належить боржнику від інших осіб. Адже в умовах кризи неплатежів можливо встановити порядок звернення стягнення на дебіторську заборгованість боржника шляхом опису та вилучення документів, що її підтверджують та реалізувати права вимоги за цими документами шляхом укладення договорів цесії. А цією статтею пропонується звернення стягнення на кошти та майно, що належать боржнику від інших осіб на підставі ухвали суду у встановленому цим Законом порядку. Яким чином буде винесено таку ухвалу, хто має звертатися до суду, як це узгоджується з ЦПК чи ГПК, Закон відповіді не дає. Відповідно до змін, внесених до ст. 63 Закону, якщо після накладення держвиконавцем арешту на кошти боржника-юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах, держвиконавець спрямовує до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Однак постає питання: чи підпадають дії щодо відкриття нових рахунків під ознаки злочину, передбаченого ст. 382 «Невиконання судового рішення», чи іншого злочину, передбаченого іншою статтею КК України?
Законом змінюється територіальна підсудність судового оскарження дій (бездіяльності) держвиконавця. Відповідно до змін ст. 85 Закону скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) держвиконавця або начальника відділу ДВС подається до суду, який видав виконавчий документ. Якщо виконавчий документ видано районним судом, наприклад, м. Львова, боржник або його майно, що знаходиться у м. Києві, виконує рішення районний відділ ДВС м. Києва, дії держвиконавця мають оскаржуватися у місцевому районному суді м. Львова. Постає запитання: яким чином держвиконавець м. Києва буде з’являтися в судове засідання, надасть матеріали виконавчого провадження або свої пояснення? Крім того, ця норма суперечить чинній редакції глави 31-Г ЦПК, відповідно до якої скарга подається до суду за місцезнаходженням відповідного відділу ДВС.

ВЕЛИКІ ПОВНОВАЖЕННЯ

Насторожує у новій редакції Закону надання необмежених повноважень начальникам відділів ДВС. Відповідно до ст. 5.1 Закону керівник органу ДВС при здійсненні контролю за діями держвиконавця під час виконання рішень, якщо вони суперечать вимогам Закону, вправі своєю постановою скасувати постанову, акт, інший процесуальний документ, винесений у виконавчому провадженні держвиконавцем, який йому підпорядкований, зобов’язати його провести виконавчі дії в порядку, передбаченому цим Законом. Згідно із змінами, що вносяться в ст. 59 Закону, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу ДВС, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника відділу ДВС про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам і до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту — боржнику. На нашу думку, незначні процесуальні помилки при проведенні опису та арешту майна боржника не можуть бути підставою для звільнення майна з-під арешту, тим більше за постановою начальника відділу, а не за рішенням суду. Адже боржнику для відчуження, приховування майна звільненого з-під арешту потрібні лічені години. Державний виконавець має бути самостійною процесуальною фігурою, а не узгоджувати кожен свій крок з начальником відділу.

ПРИВАТНИЙ СУДОВИЙ ВИКОНАВЕЦЬ

Підводячи підсумки, хочеться, звичайно, сподіватися, що виконання судових рішень буде більш ефективним. Поки що з певністю можна стверджувати лише те, що воно буде набагато тривалішим. На наш погляд, слід поступово переходити до роздержавлювання цієї сфери, як, наприклад, це було зроблено 10 років назад у нотаріаті. Так, у Франції, Бельгії, Люксембурзі правовий статус судового виконавця вміщує в собі елементи незалежної приватно практикуючої особи і державного службовця. У Великобританії співіснують приватні судові виконавці та судові виконавці — держслужбовці. При цьому наявність приватних судових виконавців не означає самоусунення держави від сфери виконання судових рішень. Держава здійснюватиме контроль та регулювання шляхом ліцензування, страхування професіональної відповідальності, атестації, того ж прокурорського нагляду, гарантуватиме захист у разі порушення прав та законних інтересів приватного судового виконавця, стягувача або боржника. А вже стягувачу вирішувати куди і до кого йому звертатись — туди, де рішення буде виконуватись 6 місяців і більше, чи до приватного судового виконавця, який цінує свою ліцензію та репутацію.
ABC.NET.UA-Design Studio